Так жорстока Тан╕т
╤ вирушив "не-одинак-не-чолов╕к-╕-не-вд╕вець" у подорож. Довго чи коротко "йшов-╖хав-лет╕в ". Щоб земл╕ казково╖ д╕статися. Дорогою вигадав розвагу: придумувати, як укоротить соб╕ в╕ку. Бо ж як жити без НЕ╥? Н╕як! Не ма╓ сенсу таке життя. Не потр╕бне йому. ╤ - розважився, себто придумав: в╕н роздобуде п╕столета й пустить в лоба кулю. Посеред середземноморсько╖ краси. На чар╕вному (якщо в╕рити реклам╕) остров╕. Романтично! ╤ - небачено траг╕чно! Може, про цю ╕стор╕ю хто й книжку устругне?
В Аф╕нах надибав, де можна прикупити сяку-таку "пухкалку". Прикупив. Засунув до вал╕зи. Чекати "хепп╕-енду" вже недовго. Але коли опинився на "Делавар╕" та познайомився з Тейлором, а пот╕м ╕ заглед╕в Кр╕ст╕н (красуню неземну!), життя потроху стало повертатися до забуто╖ пустел╕, на яку перетворився колись щасливий Богдан Лисиця. ╤ що дал╕ катер в╕дпливав в╕д п╕рейського причалу, то б╕льше хот╕лося жити. ╤ "Л╕ттл Том" у вал╕з╕ здавався дурницею галактичних розм╕р╕в. Хоча... Добру справу в╕н усе ж зробив: перший "Прив╕т в╕д Ункаса" влучив саме в нього. ╤ гардероб лишився "нед╕рявим". А тепер ╕ зовс╕м цей "малюк", схоже, стане незам╕нним пом╕чником...
***
- Ого, - т╕льки й видав поет, коли Богдан замовк. - Голл╕вудськ╕ сценаристи дружно пасуть задн╕х? Еге ж! Пригодка! Мало хто захот╕в би опинитися на вашому м╕сц╕. Не доведи Господи! А я вам ось так╕ л╕ки. - ╤ Тейлор почав:
П╕сн╕ мо╖! Ваш голос негучний
До не╖ я спрямовував щоразу,
Коли сп╕вало серце. Мур м╕цний
Байдужост╕ лама╓ться не зразу.
Отак я думав. См╕шно ╕ згадать,
Що був колись я хлопчиком на╖вним,
Що все, що мав, я ╖й хот╕в в╕ддать...
Тепер стр╕чаю це лиш словом гн╕вним.
Тепер я дол╕ дякую сво╖й,
Що зм╕г сказати в т╕ г╕рк╕ хвилини:
"П╕сн╕ мо╖, ми не потр╕бн╕ ╖й,
Красивий глек, та зроблений в╕н з глини.
Як не сп╕вай - в╕н буде лиш густи
У в╕дпов╕дь порожньо. Сонцем св╕тлим
Ти за горись, злети ╕ засв╕ти -
Та глина все одно вже не розкв╕тне.
П╕сн╕ мо╖, ми геть зв╕дс╕ль йдемо,
Вже за лаштунками сховалась наша п'╓са,
Ск╕нчивсь спектакль. Хай дивиться в трюмо
Краса бездушна - Глиняна Принцеса".
- Це точно, - видихнув важк╕сть Богдан, але вона застрибнула назад. Так легко з нею не прощаються! У життя солодощ╕ пол╕чен╕. ╤ вида╓ воно ╖х лиш "п╕д розписку". - Дякую... Хе... Такий я жахливий щасливець. ╤, мабуть, до мого "крембрул╓" ще ой як далеко...
- Та н╕, - розправив плеч╕ поет, н╕би збирався п╕дм╕нити атланта, - ваше на вас чека╓. Й обов'язково дочека╓ться. Та й програне мною морозиво ма╓ п╕дсолодити...
- А я вже й забув... - загор╕вся усм╕шкою Лисиця.
- Н╕чого, - виставив долоню Марк, н╕би щоб с╕йнути заспок╕йливо╖ енерг╕╖. - Для цього ╓ друз╕. Допоможуть. Нагадають. П╕дкажуть. ╤ захистять. Якщо треба.
- Дякую, - простягнув правицю Богдан. "С╕валка заспоко╓ння" з'╓дналася з нею. Потиснула. Ого! Точно захистять.
- Усе просто, - мовив Богдан. - Та, часом, - неосяжно...
- Так. Людиною мало народитися. Нею ще треба стати. А це не кожному п╕д силу...
- Поез╕я й ф╕лософ╕я - нерозлучн╕ дв╕ сестри? - Усм╕шка перетекла в питання.
- Нерозлучн╕...
27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 17 год. 24 хв.
За годину панс╕онат облет╕ла нова зв╕стка: в к╕мнат╕ "Ункаса" поко╖вка знайшла сокиру. П╕д л╕жком. У целофановому пакет╕.
Богдан ╕з Тейлором кинулися шукати ж╕нку. Допом╕г Андреас, сказавши, що та збиралася в сад. Погуляти. Робила так завжди п╕сля прибирання.
Туди!
Сад акуратно доглянутий тим, хто зна╓ться на ц╕й робот╕. Кущ╕ р╕внесенько п╕дстрижен╕, дерева п╕др╕зан╕. Та найб╕льше вражала головна алея. Тут Андреасова рука походила особливо старанно. Казандзак╕сов╕ з сад╕вником пощастило. Старий ╕ справд╕ в╕ртуоз. На сво╓му м╕сц╕. Однозначно.
Поко╖вку знайшли на невеличк╕й алейц╕, що в╕дходила праворуч. Ще не стара фарбована брюнетка з повним енерг╕╖ обличчям. Темнуватою шк╕рою та розпущеним волоссям вона нагадувала циганку. Здавалося, що зараз так ╕ просп╕ва╓: позолоти ручку, красунчику! ╤ п╕де в запальний танок (ай, не-не, не-не; ай, не-не-не). Проте цього не сталося. На в╕тання щиро в╕дпов╕ла, а про знах╕дку сказала:
- Я ╖╖ в╕дразу вп╕знала. Точно Андреасова. З тр╕снутим топорищем. Узагал╕, воно зручне, замашне. Андреас давно збирався вистругати нове, та все йому, б╕долашному, н╕коли. Пост╕йно у турботах, клопочеться як не там, то там. Я ту сокиру одного разу брала, то й запам'ятала. ╥╖ добре запакували. Ще й мотузочкою зав'язали. Бантиком. Пакет я не розв'язувала, а все, як було, в╕днесла до хазя╖на.
Богдан ╕ поет зрозум╕ли, куди йти дал╕. Подякували й рушили.
Дорогою Богдан зауважив:
- А сад╕вник наш до поко╖вки не байдужий...
- Зв╕дки ви це взяли? - здивувався Тейлор.
- Х╕ба ви не пом╕тили, як молодо розцв╕ли його оч╕ при одн╕й лише згадц╕ про не╖? Не випадково це. Правда, ╕стор╕я банальна. В╕н улещу╓ ╖╖, просить, щоб вийшла зам╕ж, а вона все чека╓, не зважаючи на приховану п╕д фарбою сивину, свого "принца на б╕лому кон╕", що забере ╖╖ з собою в чар╕вне царство. Романтична натура. Це - як невил╕ковна хвороба. Почина╓ться в дитинств╕ ╕ з роками перетворю╓ться на хрон╕чну. Але для таких людей оцей остр╕в - камера дов╕чного ув'язнення... Потрапивши сюди одного разу, така людина, найчаст╕ше через те, що б╕льше часу в╕дда╓ солодким мр╕ям про щасливе завтра, ан╕ж використову╓ його, щоб ц╕ мр╕╖ вт╕лити, так ╕ лиша╓ться бовтатись у тому мр╕йливому болот╕, чекаючи, що порятунок прийде на корабл╕ з пурпуровими в╕трилами, в╕дкидаючи думку про те, що врятуватись в╕д ц╕╓╖ хвороби можна й ╕ншим чином - простягни руку до невеликого, але м╕цного й реального клаптика суходолу...
- Знову "любов до мудрост╕", м╕стере "детектив"? - слушно зауважив Тейлор. Лисиця й справд╕ захопився "ф╕лософ╕╓ю". Вкотре.
- Вибачайте, б╕льш не буду. - Пот╕м, подумавши, додав: - Намагатимусь...
- А я - буду, - весело ледь не закричав поет ╕ став читати:
Ти - М╕с Мо╓ Серце.
Ти - гр╕зна Тигриця.
Характер тв╕й з перцем,
А м╕й - мов г╕рчиця.
Наповнена чара
З очей, з двох озерець.
Ну, чим ми не пара -
Г╕рчиця ╕ перець.
27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 17 год. 46 хв.
Власника "Прер╕╖" лицар╕ Ордену Детектив╕в знайшли в хол╕ на звичному м╕сц╕ порть╓. В╕н зустр╕в прибулих недоброзичливим поглядом. Ц╕ любител╕ сунути скр╕зь довг╕ носи починали надокучати. Детективи знайшлися: хтокають ╕ чомукають. Оч╕ б не бачили...