- Та тих╕ше ти, розбудиш ус╕х, - цикнув Казандзак╕с, посилаючи наб╕й до патронника коротко╖ гвинт╕вки. - Розберемося. Ану ж св╕ти перед╕ мною.
Потужний пром╕нь почав вистрибувати на п╕длоз╕. Андреасов╕ руки дрижали. ╤ л╕к╕в в╕д цього не знайти. Тут ╕ зараз. Та й узагал╕.
Тейлор ╕ Лисиця - кожен у сво╖й схованц╕ - напружилися. План несамовито тр╕щав. Ось-ось почне з гуркотом розвалюватися вр╕зноб╕ч.
- М╕стере Казандзак╕с, не бахн╕ть зопалу, - роз╕тнув напружену тишу Тейлор ╕ виплутався з╕ штори. - ╤ заради Бога - тих╕ше. Буде краще, якщо н╕хто н╕чого не знатиме.
Лисиця теж вийшов з╕ схованки.
- Ви?! - не опускаючи збро╖, здивовано протяг Казандзак╕с, коли перед ним постали Марк ╕з Богданом. - Знову шука╓те пригод, невгамовн╕ добров╕льн╕ нишпорки? Хоча - н╕чого дивного. Законом╕рно. Я мусив це передбачити.
- Помиля╓тесь, шановний, - твердо в╕дказав Тейлор ╕ з такою впевнен╕стю д╕став "сво╓" посв╕дчення, що Лисиця подумав: ця людина все життя пропрацювала в пол╕ц╕╖. Зубатий лягавий. Тренований пес. - "Сл╕дчий Васил╕с Теодорак╕с". А це, - Тейлор кивнув на Лисицю, - "╕нспектор Фокс ╕з ╤нтерполу".
Богдан миттю зор╕╓нтувався ╕, втопивши руку в кишеню, сказав:
- Мен╕ теж посв╕дчення показати?
Ксиви "контор" - н╕би електрошокери. Вивергають маг╕чну енерг╕ю. ╤ не коритися ╖хн╕м власникам - жахливий моветон. Казандзак╕с теж п╕ддався. Людина ж бо! Ув╕мкнувши св╕тло, в╕н зачинив двер╕ та, махнувши рукою, сказав:
- Не треба! Ясно й так. Розмахались, н╕би на парад╕.
Лисиця витяг руку. Заховав п╕столета. Але впевнен╕стю та жорстк╕стю дихати не перестав. Такий в╕н крутий, цей "╕нтерпол╕вський ╕нспектор". ╤ ст╕йка в╕дпов╕дна. Профес╕йна. Готовий в╕дбити напад. Чи й напасти сам. Якщо треба буде.
Хазя╖н "Прер╕╖" незадоволено поставив зброю на запоб╕жник ╕ тихо мовив:
- А ми вже й убивцю з╕брались уп╕ймати. Добре, що так усе... без пригод... А то б - ви мене чи я вас...
- ╤ без галасу, - твердо сказав "сл╕дчий". - Гадаю, вс╕м зрозум╕ло, що наше "рандеву" ма╓ залишитись та╓мницею?
- Про що мова, - ледь не обурився Казандзак╕с, а пот╕м до Андреаса: - Дивись мен╕!
- Ви ж мене зна╓те, - злякано в╕дпов╕в сад╕вник. - Помре, як у домовин╕.
- Даремно турбу╓тесь, - заспоко╖в порть╓. - До реч╕, джентльмени, хочу вибачитися... Неправильно я ставився до вас... Але ж зв╕дки я м╕г знати...
- Пусте. Ми без претенз╕й, - запевнив Лисиця. - Все нормально. Це нав╕ть добре. Н╕хто н╕чого не пом╕тив. Добре замаскувалися - половина усп╕ху. ╤накше не можна... Сам╕ розум╕╓те.
- А що ╜ав не ловите - чудово, - додав Марк. - Треба пильнувати. Увесь цей карнавал не просто так. Зовс╕м не просто...
Почувши це, Андреас завмер ╕ опустив оч╕:
- Це сьогодн╕, - ледве вичавив в╕н. - А вчора я заснув... Спочатку все було добре, - пов╕в уже звичайно сад╕вник. - Як завжди. Об╕йшов територ╕ю. Оглянув. Скр╕зь тихо й спок╕йно. Собаки досхочу награлися. Тод╕ п╕шов на кухню, взяв морозива (я туди частенько нав╕дуюсь, н╕коли ж не замика╓ться). ╤ от як по╖в, сон на мене так ╕ накинувся, наче т╕льки й чекав, доки поласую... Прокинувся, коли надвор╕ вже розвиднялось. Гукнув собак, а вони теж сплять п╕д кущами. Такого н╕ з╕ мною, н╕ з ними ран╕ше не траплялося.
- Гадаю, й не трапиться, - весело п╕дморгнув Тейлор, а очима просигналив до Лисиц╕: "мотай на вус". - З ким не бува╓...
- Гаразд. Не будемо заважати, - мовив д╕ловито м╕стер Казандзак╕с. - Працюйте. З Божою допомогою. А ми п╕демо. Ход╕м.
- А можна... ключ в╕д дверей, - поц╕кавився "сл╕дчий Теодорак╕с", - а то через в╕кно не дуже зручно...
- Будь ласка. - Казандзак╕с поклав ключа на журнальний столик. - У мене ще один ╓.
- ╤ б╕льше н╕ в кого? - "по-службовому" запитав "╕нспектор".
- Н╕. Ключ╕в в╕д номера т╕льки два...
Б╕ля дверей Казандзак╕с зупинився й сумно запитав:
- А як же тепер ╕з фак╕ром-╕люз╕он╕стом? Я ж уже розтрубив...
- Усе в сил╕, - запевнив Лисиця. - Тут без проблем. Про час я пов╕домлю.
Казандзак╕с повесел╕шав:
- Чудово... Гаразд. Бувайте.
Двер╕ зачинились, легенько клацнувши. "Пол╕смени" усм╕хнулися. Щиро й беззвучно. Спрацювало! ╤ тепер Казандзак╕с (а це важливо!) матиме ╖х за профес╕онал╕в. ╤ - допомагатиме. А пом╕чник - н╕коли не зайвий. Якщо в╕н, зв╕сно, не кат. Що виб'╓ табуретку з-п╕д н╕г.
28 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 00 год. 39 хв.
- А ви непоганий актор, "м╕стере Теодорак╕с", - п╕дморгнув Лисиця, задоволений розв'язкою. - Зв╕сно, якби люди менше дивилися й читали детектив╕в, вони б напевне знали, що н╕якого суперусесильного "╕нспектора ╤нтерполу" не ╕сну╓. ╤ н╕коли не ╕снувало. ╤ що в╕н - усього лиш вигадка. Хоч ╕ дуже схожа на правду. А ╤нтерпол, тобто М╕жнародна орган╕зац╕я крим╕нально╖ пол╕ц╕╖, насправд╕ - ╕нформац╕йний та методичний центр. ╤ завдання його - об'╓днувати сили для боротьби з м╕жнародною злочинн╕стю.
- А може, воно й краще, - уже серйозно мовив Тейлор, - ╕накше наш обман не вдався б... Гаразд. Час. Я огляну реч╕, а ви - к╕мнату.
- Добре. Але спочатку ще раз обстежу трупа. Тепер осв╕тлення у нас шикарне.
Тейлор заходився порядкувати б╕ля шафи. Знайшов дв╕ однаков╕ чорн╕ вал╕зи та красивий Лукас╕в костюм, акуратно "роз╕п'ятий" на в╕шалц╕. Огляд почав з нього. У кишенях - носова хустинка й товсте портмоне. Хустинка н╕чого ц╕кавого не пов╕домила. В портмоне - грош╕. Американськ╕ долари ╕ грецьк╕ драхми. Все. Б╕льше н╕чого.
Подивився на Лисицю. Той клопотався б╕ля трупа. Може, що та й знайде. Дав би Господь. Бо поки усе - в густому туман╕. ╤ жодного зблиску не видно. Е-е-е-ех!
Продовжив огляд речей. Д╕став ключ╕ ╕ взявся в╕дмикати верхню вал╕зу.
- М╕стер Чуж╕ Обличчя! - вигукнув Богдан, ╕ ц╕ злякан╕ слова гахнули на всю к╕мнату громом серед ясного неба.
Тейлор пошепки запитав:
- Що ви сказали?
- М╕стер Чуж╕ Обличчя, - тих╕ше повторив Богдан, дивлячись на поета широкими, до смерт╕ наляканими очима. Пот╕м непоквапом опустив погляд на трупа.
- Це такий жарт?
Тейлор невпевнено наблизився.
- М╕стер Чуж╕ Обличчя, - втрет╓ повторив "╕нспектор ╤нтерполу" ╕ кивнув на труп.
Тейлор поглянув на Лукаса. Богдан почав стягувати з його голови майстерно виготовлену маску.
- Шикарний жарт, м╕стере Лукас... чи пак м╕стере "Дволикий"... - знайшов силу для ╕рон╕╖ поет. В╕н оговтався першим. - Не спод╕валися зустр╕ти вас саме тут ╕ в так╕й неприваблив╕й рол╕... Закон карми. Спрацьову╓ ч╕тко. Завжди ╕ скр╕зь. Якою валютою платиш, такою ╕ решту отриму╓ш. Справедливо.
- Так, - сказав Богдан. - Але до вбивц╕ м╕стера Лукаса це нас не наближа╓... Чи як там його насправд╕... Цього, м╕стера Чуж╕ Обличчя... Тим б╕льше, коли ми вже пошилися в "профес╕йн╕ детективи", а наш╕ можливост╕ серйозно зб╕льшились... Гаразд. Зак╕нчуймо та забираймося геть. Не бажано, щоб убивця д╕знався про наш╕ в╕дв╕дини. Це може нашкодити.
"Сл╕дчий" знову повернувся до шафи ╕ взявся до Лукасового багажу. Замки в╕д╕мкнулися легко. Верхня вал╕за вщерть заповнена одежею: сорочки, спортивний костюм, б╕лизна. Н╕чого особливого. Усе, потр╕бне звичайн╕й людина для мандр╕вки. Чи - в╕дпочинку в╕д вирольоту життя.
Перейшов до друго╖.
- Ох ти ж, б╕сова личина, - вирвалося в поета, коли поглянув на вм╕ст. Пот╕м додав: - Ви т╕льки погляньте сюди, м╕стере Фокс.
Лисиця п╕д╕йшов ╕ з ц╕кав╕стю зазирнув. Дв╕ трет╕х вал╕зи займали прозор╕ целофанов╕ пакети з масками ╕ перуками, а також - р╕зноман╕тн╕ баночки-коробочки. Третину ж простору займала... зб╕рка Марка Тейлора. "Ревю заплаканих небес". Оточена порожнечею.
Богдан подивився на приятеля. Той довго не роздумував. Нахилився й д╕став книжку. Став гортати. Ого! Вирвана стор╕нка!!!
- Це вже зовс╕м ц╕каво. Але погляньте й на мою знах╕дку. - ╤ в╕н п╕дв╕в поета до неб╕жчика.
Тейлор важко проковтнув. Побачена картина вивергала моторош. Без маски м╕стер Лукас постав навдивовижу потворним. Потворн╕сть ця скор╕ше набута, н╕ж вроджена. Скидалося на те, що шк╕ра на обличч╕ серйозно обпечена.