- В одному ц╕кавому роман╕, - в╕в дал╕ "м╕стер Гоффман", наче й не чув н╕чого, - ╓ красномовний еп╕зод... Гадаю, що таке букви ви в╕д когось таки чули. ╤ нав╕ть зна╓те, що таке книжка.
А ось ╕ друге попередження! Мало б бути. Але Тон╕ його не зробив. Як ╕ того, що об╕цяв п╕сля нього. Гаразд! Випробову╓ш? Демонстру╓ш силу? Хочеш покласти соб╕ до н╕г? Тод╕ граймо у твою гру. Це вже ста╓ ц╕кавим. Побачимо, хто кого.
- Це так╕ зшит╕ докупи листочки з надрукованими гачечками? - Тон╕ подарував сп╕врозмовников╕ те, чого той прагнув. В╕н прийняв правила.
- Так ось, - менторським тоном пов╕в незнайомець, наповнюючи голос насолодою. - День. Дво╓ сидять на лавц╕, один увечер╕ повинен (╕ впевнено збира╓ться) вести збори л╕тератор╕в, але раптово потрапля╓ п╕д колеса трамвая, позбува╓ться голови, ╕ збори, природно, не в╕дбуваються...
- Надзвичайно ц╕каво. - Тон╕ нав╕ть не намагався приховувати сарказм, хоч ╕ сл╕д було б. Раз почав грати. - Але, даруйте, н╕як не можу втямити: яким тут боком я? Невже для ф╕лософських бес╕д ви не змогли знайти когось ╕ншого? Скажу в╕дверто: ф╕лософ╕╖ - отого безглуздого переливання з пустого в порожн╓ - не люблю. Краще б кв╕ти вирощували. Або дерева. Хоч якась користь...
Тон╕ замовк. За мить - уздр╕в кельнера з морозивом. Повернувся ╕ додав, дивлячись на окуляри в╕зав╕, за якими той ховав оч╕:
- У св╕т╕ (я твердо в цьому переконаний), ╓ одна-╓дина ф╕лософ╕я. Сп╕льна для вс╕х. ╤деал╕ст╕в-матер╕ал╕ст╕в. Ф╕лософ╕я шлунку. ╤ крити тут н╕чим.
"М╕стер Гоффман" в╕дпов╕дати не посп╕шав.
Кельнер поставив морозиво й зник.
- Гм... Здаюсь. Помилявся. Вважав, що розум ╕ накачан╕ м'язи - реч╕ непо╓днуван╕, - мовив незнайомець, занурюючи ложечку в б╕лу п╕рам╕ду, обсипану гор╕хами й шоколадом. - До реч╕, гор╕х╕в у цьому бар╕ кладуть менше, н╕ж сл╕д. Не пом╕чали?
- В╕д солодкого не фанат╕ю.
- А я, зна╓те, "маю таку ваду".
"М╕стер Гоффман" вагався ╕ тому - тягнув час. Не заради ж морозива та ф╕лософських розмов покликав в╕н Тон╕.
Заграла при╓мна заспок╕йлива музика. Поб╕льшало в╕дпочивальник╕в. В╕льних столик╕в майже не лишилось. Б╕ля ст╕йки к╕лька чолов╕к╕в дружньо розмовляли й пили. Три пари пов╕льно крутились.
"М╕стер Гоффман" продовжував ╖сти, длубаючись. Наче вишукував там слова, як╕ збирався сказати.
Тон╕ це дратувало. Багато дума╓ про себе цей "д╕ло-вар". Вигра╓ на чутливих струнах нерв╕в. ╤ карти в╕дкривати не посп╕ша╓. Навмисне?
- Слухай, ти, пожирачу морозива, - кинув Тон╕, п╕дв╕вшись ╕ нахилившись ближче, щоб не почула решта, - якщо ти зараз же не скажеш, для чого я тоб╕ потр╕бен, отрима╓ш друге зауваження. - ╤ для б╕льшо╖ певност╕ пограв промовистими б╕цепсами.
- А ти чудовий хлоп'яга, - засм╕явся "м╕стер Гоффман" ╕ в╕дсунув вазочку. - Подоба╓шся. Радий, що не помилився.
Трохи заспоко╓ний, Тон╕ опустився на ст╕лець. Хоча полум'я з н╕здр╕в продовжувало вил╕тати. ╤ копита поривалися бити об землю.
- Мен╕ потр╕бен такий, як ти, - вродливий, р╕шучий ╕ дужий, - пов╕в дал╕ незнайомець. - Справа дел╕катна. Складна. Небезпечна. Але страшенно виг╕дна. При найкращому результат╕ зможеш до гробово╖ дошки безтурботно в╕ддаватись радощам життя. А, навт╕шавшись, померти в розкошах ╕ достатку. Якщо, звичайно, розумно поведешся з╕ сво╖м багатством. Але це все, повторюю, - ╕ любитель морозива, задерши скатертину, постукав по ст╕льниц╕, - стане можливим лише тод╕, коли спектакль, який я задумав, зак╕нчиться гучними оплесками й вигуками "браво"". Добрячу частину роботи доведеться виконати тоб╕. Але й "пайка" твоя в "загальн╕й сум╕ в╕д проданих квитк╕в" теж царська.
Тон╕ уважно слухав ╕ в╕дчував, як п╕д серцем слизькою гадюкою починала ворушитися жага. Спокуслива й солодка. Сл╕па ╕ глуха. Для того, хто перебивався з коп╕йки на коп╕йку, переб╕гав з роботи на роботу, отримуючи невт╕шний м╕зер (хоча й серйозно займався спортом ╕ плекав над╕ю хоч завдяки досконалому т╕лу "вибитися в люди"), так╕ горизонти аж надто туманн╕. Тепер же - варто лише промовити "так", майстерно виконати "роль" у задуманому "м╕стером Гоффманом" спектакл╕ - ╕ туман може розв╕ятися. ╤ бажане життя вималю╓ться в ус╕й омр╕ян╕й крас╕. У Тон╕ аж дух забило в╕д раптово╖ при╓мност╕, що налет╕ла могутньою хвилею в╕д одн╕╓ю лише гадки про оте ТОД╤...
Хоча... Не все так просто. Сол╕дний куш зривають, т╕льки ризикуючи життям. ╤ - переступаючи закон. А там ╕ вирок серйозний можна вигребти. У кращому раз╕. ╤ на кулю легко нарватися. Чи ще щось таке релаксове. З вар╕антом переселення на цвинтар.
Ще одна гадюка заворушилася поряд з першою, а пот╕м ╕ накинулась на не╖. ╤м'я другого гада знав добре. ╤нстинкт самозбереження. Цей, слава Богов╕, теж не др╕ма╓.
"М╕стер Гоффман" запалив ╕ протяг червону пачку з двома "метеорами" вгор╕. "West" - автоматично прочитав хлопець, а вголос мовив:
- Дякую. Тютюн - це не мо╓.
- Правильно, - закивав незнайомець, глибоко затягнувшись, ╕ сховав пачку до кишен╕. - Ще одна вада. ╥х, взагал╕, у мене багатенько. Говорю це, щоб, коли доведеться працювати разом (гадаю, саме так ╕ станеться), ви були в курс╕... Бачу, вага╓тесь. Правильно. Коли ознайомитесь ╕з "текстом", хвилювань додасться. Тому пропоную першу умову. Даю добу для роздум╕в. Завтра, р╕вно о перш╕й, зустр╕ча╓мось за цим столиком. А тепер - "л╕брето". Вродлива доня одного м╕сцевого м╕льйонера ма╓ два ман╕акальн╕ захоплення: коштовност╕ та красив╕ дуж╕ чолов╕ки. Першого в не╖ - греблю гати. Другого - теж немало. Було. Але "процес трива╓". Завдання "актора", тобто ваше: стати черговим ╖╖ "амуром". А пот╕м - "було ваше - стало наше". ╤мпров╕зац╕╖ дозволяються. Але в розумних межах. Гонорар п╕сля аншлагу - пополам.
- А якщо провал?
Тон╕ видав те, що найб╕льше муляло п╕д серцем. Але в╕дпов╕дь одержав не в╕дразу. Незнайомець к╕лька раз╕в затягнувся, роздушив у поп╕льничц╕-черепашц╕ ще довгий недопалок, в╕дхилився на спинку ╕ з кислою посм╕шкою мовив:
- Наше життя - це гра. ╤ тут або пан, або...
- Угу. А хто не ризику╓, той не п'╓ шампанського?
- Саме так. Тому й даю ц╕лу добу. Тема серйозна, аби до не╖ п╕дходити знаскоку.
- Гаразд. - Тон╕ п╕дв╕вся. - Завтра... До побачення.
╤ знову пляжн╕ капц╕ човгали нагр╕тими алейками. Й оголене рель╓фне т╕ло магн╕тило оч╕ молодих (╕ не дуже) ж╕нок. ╤ розлягався тихий скрег╕т рогоносц╕в.
25 вересня 1993 року, Аф╕ни, 01 год. 46 хв.
Здалеку готель "Пергамос" здавався с╕рниковою коробкою. Маленькою та акуратною. Яку ставма поставив циклоп. Не менше. Бо хто ж ╕ще на таке здатний? В╕зерунками в╕н нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинок╕ шестикутники номер╕в св╕тилися, показуючи, що у вощин╕ можливе життя. В╕кно ж залишеного щойно - м╕цно спить. Чудово. ╤ коли д╕вчина прокинеться, Тон╕ вже буде далеко. Безсл╕дно розчиниться в багатом╕льярдному натовп╕... ╤ - назавжди...
Спробував хоча б на мить, уявити вродливий фейсик Пенелопи, коли вона проснеться ╕ все зрозум╕╓. Плакатиме. Рватиме волосся. Заведе ╕стерику. Битиметься головою об ст╕ну. Знепритомн╕╓... Гм, картинка ц╕кава. Обдурена м╕льйонерова доня. ╤ що найб╕льше дратуватиме? Втрата коштовностей? Коханого? Гранд╕озний скандал, який тут же роздмухають газетяр╕? Такою сенсац╕йкою поласують одразу. Чи, може, - безсоромне й п╕дле ошукання? Хтозна. Але що йому до того? Тепер в╕н багатий. ╤ матиме все, чого забажа╓...
- Не под╕лишся доларом? - шарпонуло хлопцев╕ мр╕╖. Той ледь не п╕дстрибнув з неспод╕ванки. Але втриматися в╕д викрику не зм╕г.