Володимир Єшкілєв
ГНІЗДО
Роман у двох частинах. Другий із циклу «Фаренго»
У першому романі циклу — «Тінь попередника» — розповідається про напад агресивних іншопланетних істот (ксеноморфів), відомих як «ґирги», на колонізовані людством планети. Ґирги виявилися штучно виведеними істотами, які складаються з двох організмів, що перебувають у симбіозі. Один із них — умовно названий норнами — здатний створювати міжпросторові портали, крізь які в уражені світи проникають організми другого типу — броньовані прудкі хижаки, народжені на невідомій планеті велетенською маткою, здатною продукувати мільярди ґиргів-воїнів.
Розслідування, ініційоване урядом Зоряної Імперії, не дало однозначної відповіді на питання: хто саме використовує ґиргів як біологічну зброю проти людської раси? Спочатку під підозрою опинились древня цивілізація рептилоїдів з планети Ґ’орми і терористичні групи, які намагаються дестабілізувати імперську адміністрацію. Але, врешті-решт, виявляється, що за терористами стоїть невідома сила, яка володіє знаннями і технологіями тих найдавніших цивілізацій, що населяли Галактику мільйони років тому, в епоху Першого циклу розумних рас. Кінцева мета цієї сили невідома, але політичні вороги Імперії вважають її своїм союзником. Вони організували низку заколотів і бунтів, які в результаті спровокували падіння правлячої династії і прихід до влади військових лідерів. Нові володарі Імперії свідомі загрози і готові до рішучих дій.
Для пошуків галактичного гнізда ґиргів новий імперський уряд і союзні йому Знаючі (жриці-хранительки знань гуманоїдних рас з планети Піфії) організовують експедицію до віддалених планет Темного Агрегату в сузір’ї Оріона. Керувати дослідниками призначили ксенобіолога Ґвен Вей і техноархеолога Александра Вольска. Обидвоє здогадуються, що цей вибір не випадковий. Адже саме вони причетні до таємниць планети Фаренго, де знаходиться Лабіринт, споруджений прадавньою расою Повзучих Отців.
Рептилоїди Ґ’орми, які оперують знаннями цивілізацій Першого циклу, обіцяли імперському урядові сприяти виявленню гнізда. Одночасно починаються пошуки перспективних засобів захисту від орди ґиргів, яка може винищити життя у Галактиці.
Частина I
ЦІЛОВАНІ ВОГНЕМ
1
Карантинна станція «Манджу-ІІ»
на орбіті планети Сельви (ЗКВ106:2),
в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).
26 квадрарія 417 року Ери Відновлення.
З висоти вісімсот кілометрів вирва північного полярного урагану здавалась капелюхом велетенського старого гриба. Ураган бушував на Сельві вже кілька століть. Його брат-близнюк — такий самий нестихаючий атмосферний вихор — кружляв над південним полюсом планети. Штормові вітри від полярних ураганів спускалися аж до шістдесятих широт планети, а каравани хмар, народжені вихорами, іноді добігали до екватора. Вони несли до тропіків холодні дощі, які проливалися над неозорими болотами, що оточували озеро Кларта і живили вологою екваторіальні джунглі, яким планета була забов’язана своєю загальноприйнятою назвою. Першопрохідці назвали її Аль-Крансом, намагаючись таким чином увічнити ім’я капітана, корабель якого першим досягнув системи Ахернара. Проте та первісна назва не прижилася. Тепер ім’ям героя-зорельотника називалися лише найвищі на Сельві гори. За лічені хвилини їхні хребти і вулканічні кальдери мали з’явитись на оглядових екранах карантинної станції.
Ксенобіологові Зак-Заку це видовище вже набридло. Сім стандартних років тому, по закінченні університету, він прибув сюди для проходження практики. Тоді панорама тридцятикілометрових кам’яних списів, оточених перламутровими комірами хмар, зачаровувала й навіть наснажувала до писання віршів. Він навмисно приходив до оглядового екрана та спостерігав за вершинами Аль-Крансу з орбітальної висоти. Наближені приладами, вони знову й знову насувались на нього — величні і небезпечні. Якби тоді хтось сказав Зак-Закові, що він насолоджуватиметься цим видовищем довше кількох місяців, що його сельвійська практика перетвориться спочатку на постійну роботу, а потім на глухий кут його кар’єри й, зрештою, на прокляття, він, радше за все, розсміявся б.
Зак-Зак почув за спиною кроки.
— Вони висловили бажання з тобою поспілкуватися, — в голосі Норти він відчув суміш зацікавлення і легкої заздрості. Після років спільного мешкання в тісному просторі станції він добре вивчив тутешніх старожилів і навчився розпізнавати складові їхніх емоційних коктейлів.