— Ви чимось схвильовані, командоре? — запитала Преподобна, ледь ступивши на поріг корабельної рубки.
— А ви ніби не знаєте?
— У вашому мозку тепер такий щільний натовп думок, що я не можу побачити наріжної.
— Ну, так я вам її висловлю, — у голосі Зорана дзвенів метал. — Мою наріжну думку. Я, Преподобна, вважаю за вкрай неправильне те, що мене, першого офіцера борту, не інформують про людину яка перебуває на довіреному мені бойовому кораблі. Навіть якщо це людина у коконі. Навіть якщо це дитина. Навіть ці обставини, Преподобна, все одно не змінюють ідіотського становища, в якому я опинився завдяки піфійській політиці. Вашій політиці, Преподобна! Місцеві ящери інформовані про склад експедиції краще, аніж командир корабля! Це взагалі… безпрецедентно!
— Це не я вирішувала.
— А хто?
— Наскільки мені відомо, домовленість щодо розміщення на лінкорі біологічного контейнера з Кішею Шайнар була досягнута між Святими Матерями та імператором Еарланом. Однією з умов цієї операції була її повна секретність. Мені заборонили ділитись інформацією про Кішу із будь-ким, не лише з вами. Ані адмірала Олівейру, ані його заступників, ані Адміралтейський Штаб не інформовували про цю операцію. Такою є воля монарха… Мені немає за що вибачатись перед вами.
— У чому сенс операції?
— Не знаю. Маю лише припущення.
— Доповідайте.
— Існує небезпека, що проти лінкора ворог застосує ту саму древню зброю, якою знищили екіпаж «Максвела». Ця зброя, як нам повідомили ґ’орміти, не має функції вибірковості, вона розрахована на незворотну деструкцію усього живого на ураженому об’єкті. Святі Матері і Теслен, як здається мені, передбачили, що для ворога донька відступниці Шерми являє собою певну цінність. Кіша Шайнар, на мою думку, досі виконувала роль своєрідного «живого щита». Іншого захисту від цієї зброї у нас немає.
— Якщо все було так секретно, то звідки ж ворог мав дізнатись про сплячу в контейнері дитину?
— Ворог, як прийнято тепер вважати, отримав доступ до арсеналу древньої раси. Цілком може бути, що він володіє засобами точної ідентифікації біологічних об’єктів на планетарних відстанях. В арсеналі мали бути не лише засоби знищення.
— Вас інформували щодо принципу дії ворожої зброї?
— Він базується на невідомих людству фізичних процесах субквантового рівня. Це якась «обнулююча дуга» або ж «дуга смерті», що руйнує тонкі взаємодії у клітинних мембранах. Я знаю лише те, що наші захисні екрани не здатні їй протидіяти.
— А ґ’орміти мають засоби захисту від «дуги»?
— Мені про це невідомо. Але я знаю, що ґ’орміти вміють застосовувати «дугу». Цю зброю вони отримали від Великих Повзучих Отців, і вона у них вже сотні тисяч років заборонена для використання. У війні з нами, як ви знаєте, вони «дуги» не застосовували.
— «Дуга» діє проти планет?
— Ні, вона ефективна лише проти локально позиціонованих об’єктів, що перебувають у глибокому вакуумі.
Зоран кілька хвилин вдивлявся у жовті пустелі Фаренго. Або ж робив вигляд, що вдивляється. Потім він ще раз подивився на список і запитав:
— Ще одне, Преподобна сестро: навіщо ящерам Мулан з Гуммом?
— Не знаю. Можливо, це пов’язано з вагітністю Мулан. Ґ’орміти надзвичайно шанують тих, хто готується подарувати Всесвітові нове життя.
— А от баронесу ящери не запросили.
— Авжеж. Вони розчаровані нею. Баронеса відмовилась виношувати подаровану ними дитину й помістила ембріон до інкубатора. Для ґ’ормітів це тяжка образа.
— Я бачу, що ґ’орміти знають геть усе, що відбувається на моєму кораблі. Геть усе, Преподобна, до найменших дрібниць. На відміну від мене… — Зоран вимкнув зображення Фаренго, і у рубці запанувала напівтемрява. — І коли ж ви збираєтесь вивести Кішу Шайнар з компенсуючого сну?
— Вже виводимо, командоре. Їй немає ще й трьох років, і, відповідно, виникли певні складності з пробудженням динамічних функцій. Вона спала у протиперевантажному коконі майже сто сорок діб. Але ми впораємось… Ви хочете поспілкуватись з дівчинкою?
— З дворічною дитиною? — гмикнув Зоран. — Ні, Преподобна, не маю такого бажання. «Живий щит», значить? Ну-ну…