— Сучасної роботи?
— Ні, старовинної. Зараз не вміють виготовляти елітної клинкової зброї. Майстрів, здатних зробити таку шаблю, або ж такий меч, яким билася Тена, тепер майже немає. А ту шаблю робив справжній майстер. Вона виглядала, радше, як колекційна, але грамотно підібрана під руку клонки. У Бурги були короткі й дуже сильні руки. Таким рукам пасують важкі шаблі й тесаки із широкими гардами. Я пам’ятаю, Бурга завдавала тією шаблюкою страшні удари.
— Куди потім поділася зброя?
— Акінак Тени забрала Фатіма. Її молодша сестра. Це я добре пам’ятаю. Вона поклала меч до вкритого чорним лаком дерев’яного футляра. Такий футляр сам по собі коштує десятки тисяч. Музейна річ.
— А хто забрав шаблю?
— Я не пам’ятаю. Здається, хтось із почту намісниці. Ви ж розумієте, після загибелі Тени там таке почалось… Командувач роззлостився, надувся на Унно, суддя погрожував усім, що покарає вбивць доньки. Й до мене як до арбітра мав претензії, лякав мене військовим трибуналом. Кідронійські Джи Тау і люди Атлопатека також дивилися на мене, як морліфи на сепека… Це були важкі дні, пане слідчий. Хто там і що тоді робив, не пам’ятаю…
— Невже?
— Це були важкі, каламутні дні…
— Ми знаємо, що саме ви привезли шаблю на Нолу.
— І звідки ж ви це знаєте?
— Це не важливо. Головне, що знаємо. Детектор брехні також щойно вас викрив. Ви все добре пам’ятаєте, Лао.
— Але я вам правду кажу. Шабля потрапила до мене вже після смерті намісниці.
— Яким чином потрапила?
— Мені її продали.
— Хто?
— Клонка намісниці.
— Як її звали?
— Наталія.
— Скільки ви їй заплатили?
— Три тисячі фунтів.
— Ви брешете, Лао. Детектор все бачить. Кожним словом брехні ви згіршуєте своє становище. Суддя врахує ваше вперте небажання співпрацювати зі слідством. Краще кажіть правду.
— Наталія дала мені шаблю на зберігання. Я обіцяв їй, що зберігатиму шаблю у капітанському сейфі. Вона сказала, що на Нолі мені за неї заплатять п’ятдесят тисяч фунтів. Я не міг відмовити такій красивій дівчині.
— Вона назвала покупця?
— Наталія сказала, що тепер ця шабля буде… ну, типу, священного талісмана для всього народу клонів. Що клони поклонятимуться їй, як найбільшій своїй святині. На шаблі засохло одночасно дві крові: природнонародженої, аристократки, чемпіонки Ноли серед людей і найславетнішої клонки-бійця. Наталія сказала мені, що ноланські клони зберуть гроші й викуплять шаблю Бурги.
— Ви в це повірили?
— А чому я мав не вірити? Я знаю, що серед ноланських секс-клонок є мільйонерки. Їм не в лом покласти на бочку півсотні косих. Та ще й за святиню.
— Отже, Наталія пообіцяла вам гарантовану реалізацію шаблі на Нолі?
— Пообіцяла.
— Так і сталось?
— Так, як вона сказала. Я отримав гроші через добу після прибуття на Нолу.
— Гроші вам принесла Наталія?
— Так.
— І вона забрала у вас шаблю?
— Забрала.
— Ви розуміли, що здійснили акт контрабанди антикваріату, та ще й краденого?
— Краденого?
— Невже ви вважаєте, що власниця шаблі, намісниця Унно заповіла її своїй наложниці?
— Я не знав, що шабля належала Унно.
— А кому ж вона мала належати?
— Бурзі.
— Згідно із ноланськими законами, Лао, клони, що перебувають у приватній власності, не можуть виступати як свідки, власники, заповідачі, спадкоємці, орендарі та працедавці.
— Я не цікавився ноланськими законами. Я не громадянин Ноли. Я заробляв гроші. Й не вважав, що заробляю їх контрабандою.
— Нам також відомо, на що саме ви витратили зароблені контрабандою гроші. Нам усе про вас відомо. Ви, Лао, викупили Наталію у адмірала Альвана, заплатили клоноробам за те, щоб із неї зняли обмежувачі, а потім сфальсифікували її персональну облікову картку. Ви купували послуги корумпованих ноланських чиновників тими грошима, що отримали за контрабанду. Потім ви за власний кошт перевезли Наталію з Ноли сюди, брехливо рекомендували її обліковим службам колонії як природнонароджену ноланку. Врешті-решт, одружились із нею. Більше того, вашими стараннями вона отримала громадянство Аврелії. Вам загрожує звинувачення за трьома статтями місцевого Кримінального укладення та за двома статтями імперського карного законодавства. Ви по вуха в лайні, Лао…