«Це зіткнення стало фатальним для планети, — повідомив оператор видіння. — Астероїд був незвичайним. Він не просто знищив первісну біосферу Аврелії, не лише викарбував на її поверхні рану-кратер, але й утворив у районі свого падіння просторово-часову червоточину, зсув вимірності простору, так званий Екуур. Такі червоточини притягують „чорні діри“, і в космогонічній перспективі Аврелія, разом із всією системою Мійтри, приречена на поглинання „чорною дірою“ GALE559».
Картинка змінилась. Тепер Вольск наче стояв на поверхні Аврелії поблизу Мефістофеля. Навколо, під лілуватим, ледь захмареним небом, розкинулась неозора гірчично-сіра рівнина. Повз техноархеолога неквапно прокрокував строкато розфарбований чорними, жовтими, червоними смугами і плямами ксеноморф, подібний на величезного земного скорпіона. Побачивши іншу істоту — блискучого, наче вкритого темним металом, ківсяка-багатоніжку, «скорпіон» войовничо задер хвіст і надув на своїй голові яскраво-червону — наче налиту кров’ю — кулю. В ній спалахнуло сангінове сяйво, а потім навколо кулі з’явилось кільце-тор, склубочене із світлоносної холодної плазми. Плазмовий тор розкрутився, зіскочив з кулі, наче перстень з натертого милом пальця, огорнувся мерехтливою сферою розпеченого повітря і попрямував до багатоніжки. Та спробувала заритись у землю, але не встигла. Срібляста сфера з тріщанням зіткнулась із багатоніжкою. Панцером ківсяка пробігли блакитні блискавки, а сфера здулась і виблякла. «Скорпіон» переможно закрутив хвостом і рушив до паралізованої здобичі.
«Ти щойно бачив хиже створіння, яке ваші вчені називають Adelma polaria bipunctata, або ж „двокрапковою адельмою“. Вона єдина серед відомих у Всесвіті істот спроможна активувати високоенергетичні плазмоїди. Ми вважаємо, що саме Екуур є первинним джерелом енергії для такої унікальної зброї. Принаймні, на планетах, де немає Екуур, не знайдені істоти, що спроможні синтезувати стабільні згущення енергії потужністю у кілька мегаелектронвольт і керувати ними. Але це ще не все. Хтось створив біоробота, подібного до адельми, для проведення ініціацій, замаскованих під напад ксеноморфа».
Видіння знову трансформувалось. Тепер Вольск стояв на будівельному майданчику під високим склепінням космодромного ангара. Навколо рухались монтажні агрегати. Він побачив двох молодих дівчат — рудоволоса керувала роботом, а темношкіра чорнявка дивилась на склепіння, де кібернетичні апарати монтували тальферну ферму. Потім з-під монтажної платформи вистрибнула істота, котра скидалась на адельму, але була габаритнішою й темніше забарвленою. В неї, замість інжектора-«кулі», з голови стирчали тороки тонких і рухливих «антен». Вольск не второпав, звідки вилетів плазмоїд, але зауважив, що він мав іншу форму, аніж у справжньої адельми. Ця кульова блискавка нагадувала модель газової планети, оточеної широкими золотистими кільцями.
Плазмоїд рухався до смаглявої, але руда несподівано кинулась навперейми блискавці й підставила під її удар шматок облицювальної плити. Плазмоїд вибухнув, дівчина впала.
«Та дівчина, яка захистила свою подругу від плазмоїда — рідна сестра Хепі Махоніко на ім’я Пела. З її братом ти був знайомий, — нагадав техноархеологові оператор сну. — Хепі знищили охоронні системи Храму при вході до Зали Життя на твоїх очах. За Пелою Махоніко, як за потенційним агентом володарів древнього арсеналу, слідкувала група агентів вашої контррозвідки. Пильно слідкували, відстежуючи усі зміни фізичних та парафізичних параметрів навколо неї. Це, врешті-решт, дало результати. Один із техніків виявив незвичні характеристики плазмоїда, що вразив Пелу, і зрозумів, що це зовсім не та кульова блискавка, яка слугує зброєю авреліанським хижакам. Що тут мало місце, як у вас кажуть, проникнення. Всі здобуті дані про цей випадок ваші лідери передали керуючій ієрархії Ґ’орми. Й мудро зробили. Адже ми майже відразу встановили, що енергетичний профіль зафіксованої на Аврелії псевдоблискавки разюче подібний до енергетичного профілю тих порталів, через які норни транспортують ґиргів і годують їхню матку. Наші вчені давно зрозуміли, що для існування транспортних порталів необхідно, аби в гнізді матки, безпосередньо поряд з її пащею або пащами, постійно працював так би мовити „базовий портал“. Але для цього потрібна неймовірна кількість енергії, співставна із сукупною енергією, яку випромінює пересічна зірка. До отримання даних про випадок із Пелою наші вчені не могли визначити типу фізичного механізму постійного підживлення „базового порталу“, що мав би безперервно працювати століттями. А відкриття плазмоїду нового типу поблизу від Екуур навело наших учених на думку, що норни можуть черпати енергію із тих субквантових потоків, які линуть із подібної червоточини. Отже, умовою функціонування гнізда ґиргів-норн є наявність на гніздовій планеті такої от аномалії Екуур. У Всесвіті не так уже й багато таких об’єктів. У нашій частині Галактики всього вісім червоточин. Із них три перебувають під постійним контролем наших учених, одна — дуже віддалена — уже майже знищена „чорною дірою“, ще одна — на Аврелії. Отже, залишається тільки три червоточини, які володарі давнього арсеналу могли б використати для побудови гнізда ґиргів. Ми знаємо координати цих червоточин. Усі вони перебувають у межах досягнення наших зорельотів. Кораблі-розвідники вже стартували до тих трьох планет, на яких знайдені Екуур».