Зустрівши приязний погляд Знаючої, командор присів біля неї.
На підлозі перед Преподобною було розкладено вкриті різнокольоровими малюнками пластикові прямокутники. Тарасваті доторкнулась до одного із них і спитала командира лінкора:
— Ти знаєш, що це?
— Бачив колись у колоністів на Сельві. Цими жетонами можна грати.
— Ти не зовсім правий, — Знаюча поклала прямокутник поряд із командором. — Це не гральні карти. Це карти Таро. Їх створили для пізнання таємниць. Наприклад, для ворожіння.
— Ворожіння?
— Для передбачення майбутнього, для визначення тонких взаємозв’язків між подіями. Ці карти є частиною найдавнішої з містичних систем, які виникли на Землі.
— Ви можете передбачити, чи знайдемо ми гніздо ґиргів?
— Намагаюсь… У мене ось уже вдруге випадає одна й та сама карта The Moon.
— Оця? — Зоран доторкнувся до покладеного біля нього прямокутника. — Тут справді є знак Місяця. А ще якісь звірі.
— Місяць, дві Вежі, Дорога, Пес, Вовк і Рак.
— Це щось означає?
— Дорога — наш шлях серед зірок. Рак — sarthan — може означати ґирга, який чатує на нашому шляху. Серед знаків місячної карти також є Спалахи Вогню, Випробування, Середня брама і Божественне око.
— Я зле розуміюся на стародавніх містичних знаках. А навіщо тут пес і вовк? Це земні звірі, здається, з одного виду.
— Пси були прирученими тваринами, а вовки — дикими.
— Пса я бачив на Сагунті. Кумедна тваринка. А на Кідронії, мені розповідали, домашнього пса з’їло місцеве звірисько… А для чого саме використовували псів у ті часи, коли малювалися ці жетони? — Зоран відсунув прямокутник від себе.
— Вони охороняли людей та їхнє житло.
— Ага, саме так, я вже згадав. Колись на карантинній станції, у симуляторі, пробував грати у давнє земне життя. Там великі пси допомагали людям на полюванні. А вовки, навпаки, були об’єктами полювання. Значить, пси і вовки були ворогуючими істотами.
— Там, де на Землі збереглася стародавня фауна, між ними й далі існує ворожнеча, — підтвердила Знаюча.
— Таке протиставлення також свідчить про якесь пророцтво?
— Можливо.
Кілька хвилин вони мовчки дивилися на медитаційну кулю, де блакитно-сині спалахи утворили подобу тривимірної оптичної моделі зоряного неба.
— Я хотів про щось запитати вас, Преподобна сестро, — перервав мовчання Зоран.
— Тобі розповідали про мене офіцери з «Капітана Паландо»?
— Ви підглядаєте за моїми думками, Преподобна.
— Не за всіма. Я уважно слухаю тебе, командоре.
— Може, вам, Преподобна, відомо, а може, й ні, але на флоті складають легенди про Знаючу Тарасваті. Кажуть, що лише завдяки вам оте старе корито «Паландо» вийшло переможцем у бою з найсучаснішим безпілотником.
— Це не відповідає дійсності. А що ще про мене розповідають флотські пліткарі?
— Що на Піфії ви обіймаєте керівну позицію, яка відповідає рангу віце-адмірала Зоряного флоту.
— Нашу ієрархічну систему важко порівнювати з військовою ієрархією Імперії. Вона побудована зовсім на інших принципах. Якщо ти, командоре Зоран, занепокоєний тим, що на кораблі, яким тобі доручили командувати, перебуває особа вищого від тебе рангу, то твоя стурбованість зайва. Мої повноваження не чинні за межами Піфії.
— А все ж таки?
— На Піфії я займалася питаннями зоряної навігації, дослідженнями Далекого космосу та контактами з розумними істотами інопланетного походження. В цій сфері компетенції я обіймала другу ієрархічну сходинку після сестри-координатора.
— Цілком адміральська посада, — після недовгих міркувань зробив висновок Зоран.
— Проте зараз я лише радник керівника експедиції.
— На флоті є давня традиція призначення радників з числа офіцерів Адміралтейського штабу. Таких собі мудрагеликів, теоретиків космічної стратегії. Якщо на корабель призначено такого офіцера, то командир корабля почувається, як би це правильно сказати…
— Підлеглим?
— Контрольованим.
— Я не маю завдання контролювати тебе, командоре. Ти вільний у своїх діях і рішеннях. Цим кораблем керуєш ти й тільки ти.
— А яке ви маєте завдання?
— Радити і консультувати.