— Що з Мірою? — почув він голос Занги. Дівчина вибігла з туману, випередивши кіборга.
— Мертва.
— Мертва? — Занга рушила до тіла колеги. Офіцер зупинив її.
— Не підходьте. Ксеноформа ще не заснула.
— Міра… — дівчина сперлась на затягнуту в силовий каркас руку прем’єр-лейтенанта. Со Лай майже фізично відчув ту суміш страху, жалю, тривоги і втоми, яка переповнювала Зангу.
— Вам відома ця… істота?
— Ні… Саме ця невідома… Якийсь місцевий ендемік. Він схожий на рівнинну Scutulia macerona…
— Він уміє контролювати свідомість.
— Всі представники родини Scutulia мають телепатичну зброю. Я відчувала… Бридке відчуття… — Занга озирнулась на Фалька, старшого ксенобіолога експедиції, який у супроводі «ті-ді» якраз виходив із туману. — Тут невідома ксеноформа.
— Так, бачу. Нова черепашка із сімейки Scutulia, — погодився з молодою колегою Фальк. — Ми зазнали втрат?
— Біолог Нельсон і сержант Жером, — офіцер підійшов до обезголовленого тіла. — Він був із Бальсани, двадцять два роки, неодружений натурал, другий рік служби.
— У Міри батьки і дівчина на Альфі, — озвалась Занга. — Її контракт закінчувався за два місяці.
— На все є воля Велудумана, — почув Со Лай голос Протона.
«Цей клон все ж таки сектант», — констатував прем’єр-лейтенант. Його здогадка підтвердилась і, відзначив він про себе, однією проблемою побільшало.
— Ця істота достатньо важка, матимемо клопіт з її транспортуванням, — сказав він уголос.
— Звільнимо великий візок від частини обладнання, — запропонував Протон.
— І хто ж то все нестиме?
— Ми, — знизав плечима клон. — Там є малогабаритні контейнери, візьмемо їх на спини.
— Треба помістити ксеноморфа під ізоляційну мембрану, — зауважив Фальк. — І нехай «ті-ді» запакують трупи. Нехай відзнімуть й позбирають усе-усе, до найменшого шматочка. Останнім часом бюрократи навколо кожної смерті розкручують ціле розслідування.
Со Лай відчув, що Занга плаче. Він глянув на дівчину. Її плечі дрібно посмикувались. Йому кортіло втішити Зангу, проте обмежений досвід спілкування з дівчатами не підказував, як саме. Тому, після десяти секунд неплідних роздумів, Со Лай вирішив повернутись до поточних питань, які ставила перед ним службова необхідність. За знаком командира охоронці розгорнули анізоборні мішки й заходились збирати до них шматки людської плоті. Офіцер вирішив якнайшвидше залишити ущелину. Щось підказувало йому, що істота-вбивця є не останнім із тутешніх сюрпризів.
Фальк і Занга вже почали розгорнення ізоляційної мембрани, коли на комунікатор прем’єр-лейтенанта прийшов виклик з орбітальної бази.
— Що там у вас сталося, Лаю? Доповідайте, — почув він знайомий голос координатора сельвійських «ті-ді».
Со Лай стисло доповів про напад на експедицію ксеноморфа та понесені втрати. Після хвилинної паузи в комунікаторі виник владний жіночій голос:
— Я Преподобна Сайкс. Наказую вам залишатись на місці. Розгорніть тимчасовий табір, забезпечте належний захист і чекайте. Головне ваше завдання: зберегти ксеноморфа живим. За вісім годин ми до вас приєднаємось.
— Ми в ущелині, леді. Човник не зможе тут сісти.
— Це не ваші проблеми, офіцере. Залишайтесь на місці. За збереження ксеноморфа відповідаєте особисто. Кінець зв’язку.
Прем’єр-лейтенант озирнувся навколо, немов намагаючись побачити крізь туман щось хоч трохи подібне до злітного майданчика. Молочно-біла муть оточувала його звідусіль. Він раптом засумнівався, чи у правильний спосіб звернувся до Сайкс. Може, треба було сказати не просто «леді», а «високородна леді» або «преподобна леді»?
«Ні, — вирішив офіцер. — Титул Преподобної зі зверненням „леді“ не монтується зовсім. Конче треба запитати в старших і, можливо, вибачитися при нагоді. А то ще образиться».
8
Космодром Телон,
планета Аврелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтри (HD168443).
9-11 фебрарія 417 року Ери Відновлення.
Загальні шикування у школі, де вчилася Пела, були рідкістю. Востаннє всі навчальні сектори збирали на головному спортивному майданчику три з половиною місяці тому, коли оголосили траур за покійним імператором Туре Шактірі II. Так само, як і тоді, вихованців вишикували літерою «П» навколо металевої платформи-таблетки. На неї зійшли урочисто одягнений ректор, його заступники, старші куратори секторів і жінка у чорно-золотому строї офіцера Зоряного Флоту. Сріблястий диск Мійтри сяяв на ультрамариновому небі єдиної, окрім Землі, планети, де людям для перебування на поверхні не треба було надягати ані шоломів, ані скафандрів, ані герметизованих комбінезонів. Скручені у перламутрові жгути високі хмари застигли нерухомим ескортом навколо місцевого сонця. Всі навколишні предмети відкидали різкі тіні, а освітлена променем Мійтри місцева сіра трава здавалась металевою. Легенький теплий вітерець напинав полотнище синьо-білого прапора колонії і ворушив волосся вихованців і вихованок шостого рівня, що вперто вибивалось з-під кумедних корпорантських капелюшків. Для цих широт така пафосна погода вважалась аномальною. За стандартним галактичним часом ішла перша декада фебруарія. А за місцевим календарем у Північній півкулі панувала глибока осінь.