Сигнал тривоги надійшов до кампусу на світанку, коли з моря на берег насунув густий туман. Кіборг-«павук» доповів, що на табір напали біологічні об’єкти, які не піддаються ідентифікації. Люди не встигли прислати жодного повідомлення, їхні трупи щезли. У розбитому модулі рятувальна команда Джи Тау знайшла лише кров, слиз невідомого походження, непошкоджені комунікатори та клапті анізоборних комбінезонів. Променева зброя «павука» випалила діри в стінах житлових приміщень, але ніяких залишків вбитих ксеноморфів рятувальники також не знайшли. Оптичні прилади зафіксували масивні рухливі форми, які штурмували табір. Проте в радіусі кількох десятків кілометрів навколо табору вислані з кампусу безпілотники не помітили жодної великої ксеноформи, здатної прорватись крізь захисні бар’єри. Розслідування безпрецедентного випадку очолив координатор Яблонський. За робочу гіпотезу він узяв припущення, що під покровом туману з моря вийшли невідомі землянам хижі амфібії.
Морська фауна Бальсани була вивчена на порядок гірше, аніж сухопутна. Ксенобіологи знали, що деякі тубільні морські істоти здатні пересуватись берегом. Як і сухопутні псевдоподи, мешканці бальсанських морів володіли телепатичною зброєю, здатною пригнічувати волю, паралізовувати дихальні органи та викликати галюцинації. Яблонський тоді доповів Маккослібу, що вважає ситуацію надзвичайною і організовує на узбережжі засідку для того, щоб упіймати невідомого хижака. Віце-адмірал санкціонував його план. Для засідки бальсанський дослідницький центр Служби виділив трьох кіборгів-«трофейників» із хапальними маніпуляторами і тартановими сітками. Ще два кіборги, озброєні військовими плаганами, прикривали засідку, а Яблонський із двома помічниками розташувався у підземному укритті, спорудженому в двохстах метрах від берегової лінії.
Схему засідки проаналізували експерти тактичної групи управління «D» на Нолі та кризова команда ксенобіологів Арпікранського університету. Їхні висновки також були позитивними. Три ночі Джи Тау очікували нападу на приманку — зачинену в житловому модулі свиню. Хоча свиня кожного ранку незмінно панікувала, наземні та підводні сенсори не знаходили нічого, окрім звичного руху морських істот та повільних пересувань зграй рівнинних поліпод, які вигризали у місцевій рослинності широкі просіки.
На четверту ніч з Летейського моря наповз непроглядний туман. Ті сенсори на узбережжі, що реагують на вуглецевий метаболізм, зафіксували стрибкоподібне зростання біологічної активності. Приманка забилась в ураганній свинячій істериці. Але відеокамери у всіх можливих діапазонах не фіксували жодних рухомих об’єктів, більших за земну мишу. Через тридцять хвилин після сплеску біоактивності водночас біля приманки і підземного укриття, наче з нічого, виникли величезні істоти, подібні до спіральних конусів з широкою основою. Істоти володіли колосальною ментальною силою. Яблонський, його помічники і свиня загинули майже миттєво від нейроспазму. Спровоковане телепатичним впливом раптове звуження судин розірвало їм капіляри головного мозку.
Кіборги-«трофейники» кинулись на «конуси», але ті, не вступаючи у бій, розпались на дрібні рухливі фрагменти і калюжі слизу. Так уперше на Бальсані ксенобіологи зустріли колонії симбіонтів, що були здатні створювати великі хижі метаформи. За кілька місяців стало зрозуміло, що невеличкі трансморфики зазвичай живуть під поверхнею планети, а здобичі від одного вдалого полювання у складі конусоподібного метаорганізму колонії цих крихіток стає на кілька стандартних років.
За весь час розповіді Маккосліба Йонас не задав йому жодного запитання. Він мовчки слухав, дивлячись у бік акваріума, де мерехтіли золотаві буфончики авреліанських водяних світляків Mastarius lumofasciata. Потім син координатора Яблонського підвівся з крісла, подякував і безбарвним голосом, ніби виконуючи неприємний обов’язок, мовив:
— Батько дуже захоплювався власними ідеями.
— Себто? — не зрозумів такого підсумку колишній віце-адмірал.
— Йому не потрібно було самому сидіти на тому березі. Кіборги й без людей дали б собі раду.