— A-а, он воно що… — Гурако похитав головою, ніби відганяючи застарілу втому. — Дякую за довіру, офіцере. Себто, не вам особисто дякую, а… Ну, ви зрозуміли… Тепер все стає на свої місця. А ми тут, на базі, вже вирішили, що це все замутив отой на всю голову хворий Зак-Зак.
— Хто?
— Та є один такий ксенобіолог-ентузіаст. Дивно, що ви про нього не чули. Років зо п’ять він тут усіх підірвав на пошуки фантастичної істоти, яка нібито живе в гірських печерах. Він наслухався місцевих казок і прив’язав їх до однієї непевної знахідки. Знаєте, є любителі зносити все до одної купи. Зак-Зак якраз і є таким любителем сумнівних екстраполяцій. З нічого намагався зліпити сенсацію і відволік від важливої роботи десятки людей. Але та його купа, врешті-решт, розвалилась. Сенсації не вийшло. Як я, до речі, його і попереджав. Він ще має дякувати, що проти нього не висунули звинувачення у нецільовому використанні ресурсів. Деякі з моїх колег, правду кажучи, були настроєні дуже рішуче. Й це були не останні авторитети у сельвістиці. Далеко не останні. Але мені, лейтенанте, стало шкода того фантазера. Ми відправили його на орбітальну базу, подалі від дослідницьких кампусів… Між іншим, повчальна історія для починаючих науковців.
— Проте піфійки навіщось таки сюди прибули. Якби все це було тільки «розваленою купою», як ви кажете, то така поважна і повноважна особа, як Преподобна Сайкс, ніколи б…
— Піфійки, лейтенанте, також люди. І можуть, як усі ми, помилятись або, скажімо, захоплюватись яскравими гіпотезами. Ви зі мною не згодні?
— Я, правду кажучи, особисто ніколи не спілкувався з піфійками. Не мав такої приємності. Але мої старші колеги, які контактували з Преподобними сестрами, розповідали, що вони насправді володіють дивовижними вміннями і мають специфічні здібності. Такі, що перевищують здібності та вміння пересічних представників людської раси. Наприклад, уміють читати думки і телепатично спілкуватися поміж своїми на значній відстані. Може, й не всі з них вміють, але такі високородні й посвячені, як ця Сайкс, радше за все, насправді володіють телепатією.
— Сучасна імперська наука не підтримує містичних легенд про піфійських пророчиць.
— Зате імператор підтримує.
— Так, мені про це розповідали.
— А ми з вами — громадяни Імперії першої категорії і щиро любимо нашого монарха.
— Так, звісно, інакше і бути не може. Проте, як на мене, лейтенанте, його попередник у своєму обережному ставленні до так званих Знаючих з Піфії мав-таки рацію. Імперія вже бачила кількох правителів, які понад міру довіряли радницям, що володіють телепатією. Нічого доброго, як нам кажуть історики, з того не вийшло.
— Я вам щиро раджу, док, не критикувати дій чинного суверена у присутності офіцерів Служби Запобігання. До речі, моє звання не лейтенант, а прем’єр-лейтенант. Для вас, можливо, це дрібниця, але нас вчать, що критичні непорозуміння починаються саме з дрібниць.
— Навіть так… Гм… Гаразд, я вас зрозумів, — Гурако жестом запросив прем’єр-лейтенанта до виходу зі свого кабінету. — Ви казали, що хочете отримати дані про оптимальний маршрут до північних печер? Я тут уже зробив певні розпорядження… Я ж розумію, все розумію, що б ви там не думали про нас, учених. А я знаю, що ви про нас думаєте. Дарма… Проте наразі це не важливо, — начальник кампусу ледь не за лікоть повів офіцера вузьким коридором. — Ходімо, офіцере, до лабораторного відсіку. Я познайомлю вас з нашим проводирем. Він у нас трошки специфічний у спілкуванні, але, мушу визнати, свою справу знає. Деякі з моїх співробітників зобов’язані йому життям… І ще, — науковий керівник експедиції примружився, ніби від сліпучого сяйва. — Він клон. Я би навіть сказав, що він клон, свідомий свого життєвого призначення. Своєї, так би мовити, клонської обраності.
«Й справді, голомозий клон, — погодився з Гурако прем’єр-лейтенант, побачивши проводиря експедиції. — Радше за все, тисяча триста шостої серії. Але ж і здоровенний клоняра, видно, що генетично заточений на лазіння горами і печерами. Колись з такими можна було по-простому. Але тепер лише на „ви“ і з перепрошеннями. Он як він нахабно дивиться. Як там сказав док — „свідомий щодо свого призначення“? Напевне ще й член якоїсь підпільної секти… Все в Імперії сходить на пси».
— Доброго дня, — вголос мовив офіцер. — Я прем'єр-лейтенант Со Лай, офіцер Служби Запобігання. Доктор Гурако рекомендував вас як спеціаліста-проводиря.