— Це цитата?
— Сір Вудро наказав мені завчити «Ялівцеву Камасутру» напам’ять.
— Ти спиш із ним?
— Ні, сір.
— Він тобі огидний?
— Так, сір, — мовить Шерма ледь чутно.
— І тепер ти намагаєшся перемогти огиду?
— Так, сір.
— І як, виходить?
— Не дуже, — Шерма ворушить губами; виходить щось подібне на кривувату посмішку. — Але я виправлюсь, сір. Обіцяю. Я повинна перемогти стихійність і опанувати свою Змію, — вона робить паузу й додає майже скоромовкою: — Вчора я уперше отримала задоволення від кохання з Ленго.
— А до чого тут Ленго? Він не старий. Він молодий і гарний.
— Він схожий на жінку, сір.
— Але ж тобі завжди подобалось із жінками.
— Зі справжніми жінками, сір. А Ленго… Він не має чоловічої сили. Не має жіночої сили. Він десь посередині, де немає визначеності і немає пристрасті. Він навіть гірший за дигендера, тому що дигендери відчувають себе ображеними істотами і намагаються довести свою силу, спираючись на свою образу. А Ленго безсилий і жорстокий, як стара стерва. Раніше мені було бридко кохатись із ним, тому що я йшла стихійними шляхами тваринного потягу, а в ньому тваринний потяг не знаходить відгуку. Але вчора, сір, я спробувала застосувати принципи «Ялівцевої Камасутри». Я спробувала тактику підкорення Змії через абсолютну покірність.
— Він знущався над тобою?
— Так, сір.
— І ти відчула насолоду від його знущань.
— Насолоди від знущань досягнути неважко, сір. Це не виходить за межі тваринного потягу. Я спробувала піти далі. Я намацала хвіст його Змії Кундаліні. Він розкрився, коли вичерпалась його показна брутальність, коли він стомився бити і принижувати мене фізично і став тихо-жорстоким. Справжнім, холодним і небезпечним. Він більше жінка, аніж чоловік. Він навіть більше жінка, аніж звичайна жінка. І я підкорила свою Змію, відкриваючи для нього у ньому жінку й те жіноче, що за межами жінки.
— Це все складно уявити, Шермо. Мені здається, що ти це все даремно ускладнюєш.
— Мені так не здається, сір.
— По-моєму, ти забула, хто ти.
— Я сертифікований імперським Комітетом з питань генетичного відтворення та модифікації позасерійний клон жіночої статі НО97 зі спеціальним ім’ям «Шерма», власність корпорації «Еттлі Касмік».
— А я уповноважений Радою директорів «Еттлі Касмік» як твій куратор.
— Так, сір.
— І можу, згідно із законами колонії Альфи Альфи та Статуту корпорації, будь-якої миті застосувати до тебе обмежуючі й караючі заходи, включно з ізоляцією, фізичним примусом та спеціальними засобами впливу на твою психіку.
— Так, сір.
— Й ти не маєш права сперечатись зі мною.
— Не маю, сір.
— А ти сперечаєшся.
— Так, сір.
— Що «так»?
— Я відчуваю речі, які складно уявити, сір, — Шерма на кілька секунд замовкає. — І в мене, сір, не стає слів, щоб пояснити їх вам. Це є наслідком того, що я недосконалий клон. А також є наслідком того, що уявити ці речі насправді складно.
— Це розумні міркування, Шермо.
— Складно і боляче, сір… Насправді боляче, — Шерма відкриває клапан трико, і воно сповзає з неї. Все її тіло вкрите дрібними опіками і синцями, вугільно-чорними на її темній шкірі.
— Й ти це терпіла? Ну, взагалі… Ти далеко підеш, — похмурніє Сен-Ален.
— Й ще одне, сір.
— Що?
— В Ленго є щось таке, чого немає ні в кого. Ні у клонів, ні у тих природно народжених, що я їх знаю.
— Ну, це зрозуміло. Він спеціальний виріб. Як і ти.
— Я не про це, сір. У ньому є щось таке, що за межами людського. Я не маю слів для пояснення. Вибачте, сір.
— Вибачаю. Йди до медблоку.
— Я бридка? — вона проводить руками по стегнах.
— Ні, — погляд Сен-Алена зустрічає погляд Шерми. Якусь мить їхні погляди ніби випробовують твердість один одного. Обличчя Шерми кам’яніє, тепер воно відсторонено-холодне й наче вирізане із сієніту. Сен-Ален відводить очі першим і каже: