— Тобто, наскільки я вас зрозумів, лорде, офіційний рівень придатності Аврелії до життя нашої раси не відповідає істині? Лідери Золотої Планети дурять людство п’ять сотень років?
— У всій повноті проблема стала зрозумілою тоді, коли вже почалось масове заселення нашого світу. В кінці третього століття космодроми Аврелії приймали до мільйона переселенців щомісяця. Орбітальні бази не встигали обслуговувати кораблі. Нові поселення виникали ледь не кожного дня. Наші попередники вирішили не сповільнювати темпів колонізації. У цьому вони знайшли повне розуміння та сприяння тодішніх лідерів Імперії.
— Ще б пак, — кивнув новий керівник Кризової служби, — тоді в інфраструктуру колонії спрямували такі інвестиції, що будь-кому заткнули б рота. Корпорації, які сіли на трильйонні фінансові потоки, просто не дали б згорнути колонізації. Хто тоді в імперському уряді був відповідальним за розвиток авреліанської інфраструктури? Лорд-канцлер Харре?
— Я вважаю, що не варто обговорювати дії наших предків з такої точки зору, — з притиском зауважив Наварін. — Отці-засновники колонії були видатними людьми. Їхніми зусиллями Аврелія перетворилась на Випереджаючу планету. Чи мали вони рацію щодо «проблеми Мефістофеля», чи, навпаки, помилялись, чи присутня була тоді корупція, де саме і в яких масштабах — все це тепер уже історія. І займатимуться нею професійні історики згідно з відповідними дозволами. Спекулювати історією Аврелії ми нікому не дамо. Це, друже мій, наша фундаментальна цінність. За кожну перемогу, за кожний крок у цій історії заплачено не лише грошима, а й життями колоністів. Життями наших дідів і прадідів. Я прошу, щоб і ви це усвідомили. Предки зробили свою справу, виконали свій обов’язок. Слава предкам! А наше з вами завдання, друже мій, є цілком чітким і конкретним. Перед нами стоїть проблема забезпечення безпеки і комфортного життя для двох мільярдів колоністів. Ми повинні її розв’язати. Якомога швидше й ефективніше. Ми не будемо більше повертатись до минулого.
— Як скажете, пане міністре.
— Я радий, що ви мене розумієте, Маккосліб.
— В аномальній зоні немає систем спостереження за ситуацією?
— Я ж вам кажу, там відмовляє техніка.
— А орбітальний моніторинг?
— Ведеться постійно.
— Я зможу отримати доступ до цих даних?
— Звісно, це ж тепер ваша сфера компетенції.
— Я спробую виправдати довіру уряду Аврелії.
— Іншого я й не чекав, — широко посміхнувся Надзвичайний міністр. — Проте на вашому обличчі, мій друже, я бачу знаки невдоволеної цікавості.
— Ви прониклива людина, лорде… За вас! — Маккосліб підніс свою склянку. — За мудрість і передбачливість міністра Наваріна і решти лідерів Аврелії!
— Навзаєм, — цього разу лорд ледь торкнувся напою. — Отже, ваші запитання, друже.
— Мені здається, що для розв’язання «проблеми Мефістофеля» ви могли б найняти людину з більш відповідною спеціалізацією. Геофізичні аномалії, м’яко кажучи, не мій профіль. Скажіть відверто, навіщо вам я, відставний керівник управління «D»?
— З двох причин. По-перше, ви в курсі ще однієї проблеми, яка хвилює уряд Аврелії — проблеми так званих ґиргів. Чому це нас хвилює, вам, я думаю, пояснювати не треба. По-друге, кілька місяців тому у ваших колишніх колег раптом проявився безпрецедентний інтерес до авреліанської школярки зі степного поселення. Вона колоністка у першому поколінні, сирота з темним минулим. Її звати Пела Махоніко. Вам це ім’я про щось говорить?