— Ксеноморфи, — констатував Зак-Зак. — Попереду, в тій порожнині, велике гніздо ксеноморфів.
— Скільки їх уже було, тих порожнин, — почувся голос Фалька. — І з ксеноморфами, і без ксеноморфів. І що? Де ті ваші чулімби?
— Попереду, — повторив Зак-Зак.
Загін Сайкс просувався розкішною кристалічною печерою. Навколо дослідників розквітали велетенські аметистові, кварцеві, гранатові суцвіття і грона. Вони виблискували під променями прожекторів, дробили світло і примножували красу. Надра Маунт-Шилд виявились багатими на розсипи дорогоцінного каміння. Протон знайшов два масивні, красиві, чистої води гранати, один із яких подарував Преподобній Сайкс, а другий, менший — Преподобній Дімері.
Дімера дуже зраділа гранатові і пояснила Зак-Заку, що кожна Знаюча має колекцію кристалів, які допомагають своїм хазяйкам фокусувати та розвивати ментальні здібності. Вона розповіла, що отримала від прабабці дивовижний зірчастий берил, який має магічні здатності. Цей камінь вона залишила у родовій скарбниці на Піфії, сумувала за ним і сприйняла подарунок Протона, як добрий знак. Тепер, сказала юна піфійка, в неї з’явилась власна «лінза Сили».
Сайкс передбачала, що у печерах вони наразяться на безперервні атаки ксеноформ. Проте цей прогноз Знаючої не збувся. Одна-єдина небезпечна пригода чекала на них на четвертій годині мандрівки. Зграя дрібних лачарів оминула морліфів і заступила шлях розвідувальному «павукові». Той активував плаган, і вся зграя миттєво перетворилась на купку летючого попелу. Занга навіть не встигла визначити, до якого із підсімейств належали нападники.
— Це були арахіни, Занго, навіть не сумнівайся, — авторитетно заявив Протон, і всі одноголосно вирішили вважати знищених лачарів арахінами.
Врешті-решт Со Лай оцінив оперативну ситуацію як «незагрозливу». Він найбільше боявся атак істот-телепатів на штиб скутулій, але печери виявились бідними на органіку. Великі хижі ксеноморфи (на кшталт «каменеломних василісків»), судячи з усього, лише відсиджувались тут під час сезонних сельвійських ураганів. Фальк сповнився ще більшим скепсисом щодо можливості знайти в підземному лабіринті чулімб.
— Тут немає істот-симбіонтів, якими харчувались би чулімби, якби вони існували, — сепаратно повідомив він Сайкс, використавши захищену лінію персонального комунікатора. Преподобна сестра не обтяжила себе ані коментарем, ані відповіддю на цю песимістичну заувагу.
Думки Сайкс перебували далеко від харчових потреб чулімб. Знаюча аналізувала останнє повідомлення, отримане нею через спецтермінал від командуючого Одинадцятим флотом. У повідомленні йшлось про наближення до системи Ахернара цілої ескадри ґ’ормітських зорельотів, серед яких були бойові типу «скальпель». Зазвичай ящери попереджали піфійських жриць про свої наміри у зоні гуманоїдної колонізації, але цього разу жодного попередження лідери Планети Жінок не отримали. Це неабияк стурбувало Преподобну. Адмірал Кортней чекав на пояснення і розпорядження, але в Знаючої пояснень не було. Тепер вона картала себе за те, що у такий відповідальний момент залишила штабну позицію заради мисливських пригод у підземеллях Сельви.
«Достатньо було відправити сюди Дімеру, — казала собі Сайкс. — А ще це моє захоплення хлопчиком-лейтенантом… Ні, Гітела таки мала рацію, я ще не доросла до відповідальних посад».
Нову грандіозну порожнину всі, не змовляючись, нарекли Аметистовою. Вона уся мерехтіла відблисками від лілових, фіолетових і бузкових кристалів. Де-не-де кристали вкривала райдужна плівка виділень невідомих істот. Там, куди не досягали промені прожекторів, жевріли грона печерних світляків, а під високою стелею вгадувались рухливі тіні летючих мешканців підземелля. Аметистова печера здавалась раєм для шукачів кристалів. Величезні кам’яні суцвіття настільки щільно вкривали стіни, стелю і підлогу печери, що одного з кіборгів довелось задіяти для вирівнювання шляху. Тріщання руйнованих аметистів, здавалось, розлякає усіх ксеноморфів. Проте невдовзі ГРЛ відзначив, що загін оточує зграя невідомих істот. Майже одночасно Зак-Зак побачив колонію анаеробних симбіонтів з родини Sitra calea, які рясно обліпили аметистові грона обабіч шляху. Вони нагадували велетенські земні гриби, але мали кілька ніжок і вміли повільно пересуватись.
— Фальку, подивіться, ось і плантації для чулімб! — покликав наукового опонента Зак-Зак. — Ну що, колего? Вашого премудрого старця Гурако вже можна здавати в музей сельвістики.
— Увага всім! — у голосі Со Лая бриніла нервова напруга. — Нас з усіх боків оточили великі ксеноморфи. Їх десь із півтора десятка. Діють координовано. Судячи з усього, готуються до атаки. Теперішня відстань до них — від двадцяти до тридцяти метрів. Попередній морфологічний аналіз даних ГРЛ вказує на істот, подібних до тих, що ми шукаємо. Два «павуки» розгорнуть сітку і спробують впіймати зо два-три екземпляри під час атаки. Всім триматися купи, не виходити за межі освітленої зони. Якщо відчуєте непереборний ментальний вплив, вмикайте гіпнопригнічення. У компенсаційному сні ураження психіки мінімальні. «Павуки» запрограмовані діяти без нашого втручання.