«Вступити до коледжу або здохнути!» — вирішила дівчина.
У призначеній кімнаті на Осу чекали дві молоді жінки, одягнені у консервативні костюми, які віддалено нагадували одяг шкільних кураторів. На пластронах їхніх сіро-сталевих піджачків сяяли зірчасті корпоративні емблеми «Елмар Астролайнік», а на службових бейджиках сріблились смужки, які означали рівні допусків. Жінки сиділи за великим й абсолютно порожнім столом.
— Добрий день, — промимрила Оса.
— Ви з півночі? — замість вітання запитала жінка, у котрої на бейджику було три срібні смужки. Запитувала вона офіційною мовою, достеменно подібною на ту, якою користувались шкільні вчителі й куратори.
— Так, мем, — відповіла претендентка й відчула, як від хвилювання її рот самовільно наповнюється слиною. Це відчуття було настільки огидним, що обличчя Оси судомно сіпнулось.
Працівники приймальної комісії перезирнулись.
— У вас є спадкові хвороби? — запитала та, у котрої було дві смужки.
— Ні, мем, — Оса опанувала себе надзвичайним зусиллям волі. — Я ж надала вам медичну довідку за формою «двісті вісімдесять шість», довідку Генетичної інспекції за формою «двісті два» та довідку про встановлені імплантати. Там є усі дані.
— Так, ми бачимо, — сказала леді-три-смужки. — А ще тут у нас є характеристика, надана шкільним вихователем-аналітиком. Треба визнати, дуже специфічна характеристика.
Лише тепер Оса зрозуміла, що стіл не порожній. Що на ньому, якраз перед членами приймальної комісії, знаходиться невидимий з її боку екран, на якому висвітлюється уся інформація про смішну селючку Орбану Анс.
«Тоді на фіга було запитувати про спадкові хвороби?» — хвиля злості миттєво змила усю її скутість. Або ці вилощені хвойди знущались із неї, або ж її відповіді пропускали через детектор брехні. В обох випадках Оса мусила прийняти бій.
— Аналітик зазначає, що ваша готовність до соціальної адаптації нижча за середній рівень, що у вашій психіці присутня протестна складова, — прочитала з екрана «трисмужкова». — Ви вважаєте, претендентко Анс, що суспільство несправедливе до вас?
— Ні, чому ж, — знизала плечима Оса. — Я вдячна уряду за те, що мені надали можливість безкоштовно отримати освіту, безкоштовно забезпечували мене харчами, спальним місцем і одягом. А ще мені надавали безкоштовні медичні послуги. Я дуже-дуже вдячна.
— Чому ви хочете вчитись саме у коледжі, що готує стюардів для карантинних станцій? — це вже питала леді-дві-смужки.
— Я завжди мріяла допомагати людям, мем.
— Вас не лякає, що наша навчальна програма передбачає претендентів з більш ґрунтовною загальноосвітньою підготовкою, аніж та, яку ви отримали у школі, де готують космодромних техніків? Вам доведеться оплачувати додаткові консультації. А ще багато і напружено працювати, щоб зрівнятись, скажімо, з випускниками міських гуманітарних шкіл.
— Я не боюсь труднощів, мем. Я до них звикла.
— Що ви маєте на увазі?
— Я з бідної родини, мем.
— Вас цікавлять гроші?
— Так.
— Ви вважаєте гроші найважливішою річчю в житті?
— Ні, мем, не вважаю. Так вважати було б не мудро… Проте дівчині без грошей не дуже комфортно.
— Ви самі будуєте свій стиль?
— Ні, мем, але я щойно звільнила свого стиліста.
— Навіть так! — оцінила жарт леді-три-смужки, посміхнулась Осі й раптом спитала:
— Ви свідома лесбійка?
— Перепрошую?
— Ми, Анс, бачили… фільми з вашою участю. Ви розумієте, про що йдеться. Там ви лише з дівчатами.
— Там я лише з однією дівчиною, мем. З однією-однісінькою. З тією, яку я кохала.
— Вже не кохаєте?
— Ми посварились, — сказала Оса й швидко додала: — Чоловіки мені також подобаються. І дигендери.
— Вам подобаються дигендери? — перепитала «двосмужкова».
— Хіба ж вони не люди? Серед них є дуже гарні й ніжні.
— А клони?
— Та вони ж озлоблені на весь світ, мем. І майже усі — небезпечні сектанти. Я, мем, не знаходжу спільної мови з клонами.
— Ви конфліктна людина, Анс?
— Я не починаю сварки. Але відповісти можу.
— У школі, коли дізнались про ваш намір вступити до Коледжу імені Цао Цинлю, вас почали позиціонувати, як майбутню працівницю секс-індустрії. Цей оціночний висновок, за нашими підрахунками, тридцять вісім разів виголошували у вашій присутності. Ви жодного разу не заперечили й не висунули аргументів, які доводили б протилежне. Чи можемо ми припустити, що ви погоджувались із такою оцінкою вашого майбутнього фаху?