Вона двічі намагалась вбити себе голодом, але кожного разу роботи починали годувати її примусово. Ця процедура мало чим відрізнялась від безжального ґвалтування, і ув’язнена номер три тисячі вісімнадцять облишила безнадійні спроби.
Допитували Фатіму ще на Кідронії. Коли її арештували, вона майже без примусу підтвердила всі звинувачення і розповіла дізнавачам Джи Тау все, про що ті її запитували. Передбачливий батько — суддя Ферфакс — пояснив їй, що у випадку арешту опиратись дізнавачам не варто. Витримати фармакологічні тортури і психозондування, казав їй батько, жодна людська психіка неспроможна, і краще зберегти здоров’я. Яке, передбачав суддя, за зміни політичних обставин ще може стати у нагоді. Єдине, чого він не зміг передбачити, так це хворобливої мстивості останнього монарха з Дому Ойзеле, котрий в останні місяці свого правління почав боятися власної тіні й шукати зрадників серед найближчого оточення. Перед тим як ув’язнити Ферфакса-батька в надрах об’єкта «22», йому показали багатогодинні записи зі сценами вигадливих ґвалтувань його молодшої доньки. Сама Фатіма так і не зрозуміла, навіщо її віддали на поталу зграї голомозих клонів. Вона думала тоді, що відходить до предків. Проте якась внутрішня сила зупинила її на тій слизькій межі, з якої однаково легко зісковзнути як у життя, так і в смерть.
Через два тижні після арешту Фатіму занурили у компенсаційний сон, а отямилась вона вже на «двадцять другому». Вона здогадалась, що її перевезено кудись далеко від Кідронії, а шосте чуття підказало, що навколо — безлюдний, насичений недружньою технікою простір, а за ним — безмежжя космічного вакууму. На об’єкті створювали мінімальну штучну гравітацію, але за бажання Фатіма могла дострибнути до високої стелі. Спочатку вона намагалась відновити фізичну форму, але за кілька тижнів припинила вправи і поринула у затяжну депресію. Вона зрозуміла, що попереду у неї довгі роки — якщо не десятиліття — перебування поміж сірими м’якими стінами.
Потім Фатімі почало снитись дитинство. Прогулянки авреліанським маєтком, навчання у престижній школі для нащадків аристократичних домів, сімейні вечері й сніданки, перше кохання і перші кроки до світського життя. Один із тих снів повторювався найчастіше. Він відтворював реальну подію. Одного сонячного дня донька головного судді Другого флоту відпочивала під деревами у родовому помісті. Під адаптованими до клімату і ґрунту Аврелії земними липами, якими батько наказав оточити садову альтанку. Бездумні, наповнені світлом і лінивою спекою, післяобідні години, проведені у цій альтанці, були улюбленим відпочинком юної аристократки. Одного дня вона дрімала під роздрібненим листям променями Мійтри, коли раптом відчула погляд. Нелюдський погляд чужої істоти. Її треноване спортивними вправами тіло зреагувало швидше за свідомість. Дівчина перестрибнула через огородження й побігла до головної будівлі помістя. Кульова блискавка увійшла в пісок за два кроки від неї. Фатімі на мить здалось, що Золота Планета хоче скинути її зі своєї поверхні. Пісок потьмянів, взуття спалахнуло, а з ніг до хребта пробіг струм, перемішаний із пекучим болем. Там, де медики вмонтували в її тіло реєструючий імплантат, струм перетворився на крихітний вибух, і свідомість дівчини згасла.
Від харчових ритуалів істоти, знаної як Adelma polaria bipunctata, її врятувала охорона. Непритомну Фатіму негайно доправили до військового шпиталю. Там виявили характерні плазмогенні ураження й повне знищення реєструючого імплантату. Три місяці дівчина не відчувала ніг, але з часом усі функції відновились, а опіки на підошвах майже не залишили шрамів. Тоді Фатімі здалось, що частина енергії блискавки наче залишилася жити в її тілі. Зазвичай байдужа до сексу, вона після нападу адельми призвичаїлась прагнути нових чуттєвих вражень й міняти коханців ледь не щотижня. Її врода розквітла, тіло набуло витривалості й прагнуло межових пригод і напружень. Вона відчула дивне бажання владарювати над подіями і речами. Вона стала невтомною, жорстокою і вимогливою. Клонки-служниці тепер намагались не потрапляти на очі молодшій суддівській доньці. А ті, яким це не вдавалось, ходили у закритому одязі, ховаючи сліди від її шкіряного нагая.