З матеріалів, наданих аналітичним управлінням Кризової служби генерал-полковнику Лансу Перегріну Маккослібу
Походження Ордену достеменно невідоме. Згідно з легендою, у яку вірять теперішні адепти Ордену, його заснував на Землі нащадок самураїв Єсікуро Набуї, найманий вбивця і видатний поет. За іншою версією, Орден веде своє походження від законспірованої міжнародної мафіозної структури, яка кілька століть контролювала виробництво наркотиків і торгівлю зброєю в Східній Азії. У часи Першої Смути, яка передувала Ері Відновлення, таємні адепти Ордену займали важливі місця у земній ієрархії влади. У критичний момент Консервативної революції вони підтримали її лідерів (які потім отримали назву «батьків-відновлювачів»). За іншими даними, серед батьків-відновлювачів було багато членів Ордену.
Близько 80 року ЕВ один із лідерів Ордену — Тойонісо Мітасіма — прибув на Аврелію. У своєму легальному житті він був спеціалістом з логістики транспортних і ресурсних мереж. Земний Конгрес уповноважив його розробити оптимальну схему розподілення ресурсних потоків поміж поселеннями колоністів на Аврелії. Мітасіма блискуче виконав цю місію. Вдячні колоністи (які до того перебували на межі збройного конфлікту через постійну боротьбу за ресурси) запропонували Мітасімі обійняти посаду співкоординатора з питань колонізації.
Отримавши високу посаду, Мітасіма запросив на Аврелію інших адептів Ордену. Пізніше Орден став одним із головних центрів формування військово-латифундистської аристократії колонії. З авреліанських родин, що сповідували «шлях Меча», вийшли десятки адміралів і тисячі офіцерів Зоряного Флоту часів Явіса Першого і Сіорана Першого. Адмірали з авреліанських фамілій Мітасіма, Харре, Койго, Кен-Ісіс, Наварінів, Ферфаксів, Корвінів, Маргузів та інших отримали від Явіса і Сіорана титули спадкових імперських лордів, сенаторів Імперії та членів Імператорської Ради. Практично усі вони були таємними членами Ордену Тих, що схиляються перед Мечем. Традиціями у цих аристократичних кланах стала участь їхніх членів у змаганнях із клинкових бойових мистецтв, спільні полювання на небезпечних ксеноморфів та колекціонування старовинної холодної зброї. Найдостойнішим заняттям члени Ордену вважають військову службу, хоча серед них є багато цивільних.
Цікавою частиною історії Ордену вважаються спроби його лідерів схилити імператорську владу до встановлення певної системи обожнення монарха (тенносай). Так, лідери Ордену запропонували Деко Асміру запровадити особливу систему державного управління, на чолі якої мав бути (як у древніх державах Сходу) імператор-священнослужитель (сайсітекі кунсю). Є свідчення того, що у 177 році ЕВ Деко Асмір був близький до запровадження при підтримці Святих Матерів Піфії теократичної монархії на базі близької до вчення Ордену «Органічної доктрини». Ця доктрина, зокрема, передбачала, що імператорська династія є хранителькою духовно-містичного Шляху Меча. Повстання на Флоті у 178 році й відсторонення Деко Асміра від трону перекреслило ці плани.
Друга відома історикам спроба запровадити систему «сайсітекі кунсю» відбулась через століття, за правління Явіса II (276–278). Мати імператора — імператриця Нелі — шукала тоді нові опори для дискредитованої корупцією та державними переворотами династії. Нелі зацікавилась Орденом, як можливим політичним союзником її сина. Але далі консультацій справа не зайшла.
Під час Другої Смути Орден та його публічно-політична складова — Патріотична партія Аврелії (ППА) підтримали імператорський Дім Оурбені, який врешті-решт, зазнав поразки. У 356–362 роках Сіоран Шостий та Іріте Ойзеле піддали членів Ордену і функціонерів ППА жорстоким репресіям. Під час репресій загинуло більше як сімсот чільних членів Ордену, практично у всіх аристократів, звинувачених у заколотницьких діях, конфіскували землі й маєтності, відібрали спадкові титули та станові привілеї. Орден було заборонено спеціальним імператорським декретом (358 рік). Після розгрому Тих, що схиляються перед Мечем, провідні позиції у колонії зайняли вихідці з Альфи Альфи, піфійські жриці й місцеві корпорації.
Після вступу на трон Туре Шактірі Другого (391 рік), який потребував союзників у протистоянні з Піфією, привілеї авреліанської аристократії були частково відновлені, але колишньої величі лорди Золотої Планети так і не досягли. У 393 році, після тридцяти п’яти років підпілля, Орден знову почав діяти на напівлегальній основі. Аристократи відновили у своїх помістях Зали Предків, але і місце відродженого головного орденського святилища, і прізвище нового лідера залишились у цілковитій таємниці.