– Ви тонко відчуваєте жінку, Дмитре, – призналася Зірка. – Талант є талант. Він або є, або його немає. Це слід за життя визнавати і поціновувати належним чином, а не так, як у нас частенько буває. Пише письменник, пише, ніхто слова доброго не скаже, а коли не стане його, всі відразу і друзями стають, і спогади пишуть, і крокодилячі сльози ллють. Як то завжди у нас. У нас невдячна країна. Не цінуємо ми людей, не бережемо.
Згоден, заслужено, слід визнати. Хто ще з моїх побратимів може так благоговійно, так трепетно, так поетично писати про жінку? Адже у мене повне розмаїття життєвих ситуацій – тут і романтичне юнацьке захоплення, і зріла вправність досвідченого чоловіка, і жорстокий романс. Адже в житті – як на широкій ниві, усе трапляється, усе бува. І не треба цього соромитись, про це слід майстерно писати. І треба бути щирим і перед читачами, і перед своєю совістю. Люди це правильно зрозуміють.
Зірка ще раз дала мені свою візитну картку. В ній вона чогось підкреслила номер свого мобільного. Сказала, що знайомство зі мною подарувало їй найприємніші хвилини в її буденному редакторському житті. І сподівається, що подарує їх ще немало.
Чого це Зірка завалює мене своїми картками? А могла б уже і кишенькового календарика подарувати. Може, вона хоче, щоб я їй подзвонив не з приводу поезії? А з якого тоді? А може, вона надто буквально сприйняла мою останню поезію, надруковану в її газеті, і в неї розігралась уява? І що я маю тепер робити? Може, Емік знає, що в таких випадках роблять?
21 квітня, середа
Сьогодні за сніданком Інга поцікавилась, над чим я зараз працюю. Сказала, що я вже давненько щось не читав їй з останнього. Прочитав Інзі «Про український паспорт». Інга сказала, що тільки у Маяковського було щось віддалено схоже на мої рядки. Що в українській літературі це перший патріотичний вірш про паспорт і його напевне включать до шкільної програми. З біографічною довідкою про мене, звичайно.
Я сказав, що цей вірш присвячую їй. Інга поцілувала мене в щоку і сказала, що я такий чарівний.
Надіслав на «Коронацію слова» все, що мав про кохання з останнього. Не тому, що дуже хотілося, а тому, що Зірка порадила. Хіба можна відмовити жінці? Це було б паскудством чистої води.
22 квітня, четвер
День народження ВІЛ (В. І. Леніна).
Назар таки вчинив свій теракт, про який так довго говорили братчики! В одному, окремо взятому місті. Вдосвіта дістався пам'ятника Леніну і вилив на постамент з півлітра настоянки валеріани. На час покладання вічночервоних гвоздик комуністами там уже їх зустріли всі коти і кицьки Бессарабки, що голосно нявчали і лизькали вічно живого вождя усього прогресивного людства.
Петро Симоненко виголосив коротку промову, де назвав це актом вандалізму, і поклав усю провину на деструктивні сили суспільства за потурання збанкрутілої влади.
Назар стояв поруч, зловтішно посміхався у свої довгі вуса і все це знімав відеокамерою. Для історії, за його словами. Ага, так ми і повірили, аякже. Продасть якомусь телеканалу і оком не змигне. Ідеї ідеями, а комерція комерцією. Що, я Назара не знаю?
23 квітня, п'ятниця
Дзвонив Емік, казав, що «Еммануель» – це те, про що він потайки все життя мріяв, тільки боявся собі у цьому признатися. Казав, що дуже сильна стрічка.
– Ти ще Назарового блокбастера не бачив, – сказав я. – Куди там Спілбергу братися. Сказати, що це тягне на «Оскара», – це не сказати нічого.
24 квітня, субота
Сонячний теплий день. Таки не збрехав Олег Скрипка, весна прийшла.
Прийшли з Еміком на майдан Незалежності. Першим ділом нас перейняла групка сексуальних меншин, що влаштувала біля пам'ятника архістратигу Михаїлу акцію з попередження СНІДу за підтримки Інституту демократії ім. Пилипа Орлика. Давали презервативи. По одному на ніс. Емік щиро подякував сексуальним меншовикам, сказав, що це акт найвищого гуманізму. Свій я віддав Еміку, мені ні до чого, я ними ніколи не користувався і користуватися не збираюсь. Бо, як казали у нас у школі учні під час перекурів на перервах, любов і презерватив – це як геній та лиходійство, дві речі несумісні.
Як засяяли очі мого друга! Емік сказав, що з вдячністю приймає будь-які подарунки. Це і так усім відомо. А мені завжди приємно догодити людям. Щедрість – моя найвизначніша риса.