Насамперед, мені б хотілося зробити одну заувагу загального характеру.
Якщо ви, пане Чулий, уже взялися за аналіз такої теми, як любовна лірика в сучасній поезії, то вам слід було б добряче підкуватися теоретично і навчитися відрізняти еротику від порнографії. А таких знань ви не те що не маєте, ви, як то кажуть, і близько біля них не стояли. Бо ніякої порнографії у Дмитра Порядного немає. У нього є високохудожні еротичні поезії, гідні стати окрасою української інтимної лірики початку XXI століття.
Я не буду в подробицях переповідати ту статтю, зупинюся лишень на деяких її аспектах. Передусім на її мові. Я хотіла б зробити порівняльний аналіз загального тону, «епітетів» і прізвиськ, якими нагородив критик Б. Чулий відомого поета, із лексикою класичної школи радянського літературного цькування. Гадаю, пан Чулий не звинуватить мене у некоректності такого прийому, до якого і він сам так активно вдається.
Отже, Б.Чулий про Дмитра Порядного і його творчість:
«Літературний перевертень», «сороміцька поезія», «нездоровий еротизм», «самозакоханий порнограф-декадент», «вогник вашого таланту не горить, а чадить», «отруйні зерна», «збіжжя сорому і ганьби», «літературний перегар», «псевдоестетичне порно», «смердюче багно», «підтоптаний порнограф», «хвороблива уява», «непристойне паскудство».
Щось до болю знайоме, якесь тьмяне дежа-вю, чи не так? А для тих, хто призабув стиль радянського цькування в пресі, дозволю собі нагадати його читачам.
Характеристика Михайла Зощенка і його творчості в доповіді А. Жданова «О журналах „Звезда" и „Ленинград"», «Правда» № 225 від 21.09.1946 p.:
«Мещанин и пошляк», «маска пустопорожней развлекательности и никчемной юмористики», «пакостничество и непотребство», «подонок литератури», «омерзительная мораль», «пошляк и несоветский писатель», «пошлая и низкая душонка», «гнутий похотливий зверь», «чуждий советской литературе пасквилянт и пошляк», «насквозь гнилая и растленная общественно-политическая и литературная физиономия Зощенко», «продолжает оставаться проповедником безидейности и пошлости, беспринципним и бессовестним литературним хулиганом».
І там-таки про Анну Ахматову і її творчість:
«До убожества ограничен диапазон е'е поззии – поззии взбесившейся бариньки, мечущейся между будуаром и молельной». «Не то монахиня, не то блудница, а вернее блудница и монахиня, у которой блуд смешан с молитвой». «Что поучительного могут дать произведения Ахматовой нашей молодежи? Ничего, кроме вреда».
Це щодо форми і стилю. Того стилю, яким послуговується пан Чулий. Того стилю, котрий вочевидь має своїх залаштункових замовників. А ми добре знаємо, що йшло слідом за тими виступами у пресі. За ними йшли суди і відлучення письменників від літератури, вірніше, не від літератури, а від можливості друкуватися і спілкуватися зі своїми читачами. То чи не такого результату бажає пан Чулий для Дмитра Порядного? А чому? А хто чи що за цим стоїть? А що з цього вийде? То чиє замовлення ви взялися виконувати, пане Чулий? Дайте відповідь, у мене її нема, є тільки здогадки. Ви здогадалися, які?
Я, як головний редактор «Ірпінського вісника», вже не один рік особисто знаю і залюбки друкую на сторінках нашого тижневика поезію Дмитра Порядного. Минулого року наша газета стала переможницею серед періодичних видань Київщини. Вдвічі зріс тираж нашої газети. А відтак зросли і зарплатня нашим співробітникам і податкові надходження до місцевого бюджету. А ви знаєте чому, пане Чулий? А тому, що читачам нашої газети найбільше припала до душі саме інтимна лірика Дмитра Порядного, вміщена в рубриці «Поезія нашого краю». Це саме та поезія, яку ви, пане критик, насмілилися назвати «порнографією духу». Це саме та поезія, яка декламувалася автором на «Днях української культури в Новій Зеландії», гідно представивши розмаїття нашої літератури на міжнародній арені. Вам слід було побачити, яким вогником засвітилися очі слухачок тих трепетних поезій, як побачила те я, учасниця тієї поїздки наших митців у неблизький світ. А очі у його слухачок світилися ніжною теплотою, тому що вони бажали такої поезії для себе у справжньому житті, кажу вам це як жінка.
Ви, пане Чулий, навіть не позичивши очей у Сірка, хвацько жонглюєте прокислими сталінськими кліше літературних посіпак тоталітарного режиму. Ви, пане Чулий, у своїх неприязні і заздрощах до непересічного таланту Дмитра Порядного навіть не думали вибирати вислови і судження, якими ви, як ви гадали, припнули автора чудової поезії до стовпа ганьби. Ви, пане Чулий, пишучи статтю, якось дуже швидко стали висловлюватися у першій особі множини «ми», як і всі ті, хто своє дрібненьке «я» намагається розпорошити серед «свідомої громадськості» – улюблений прийом радянських мітингів і судилищ. Це ж, виходить, і я теж поділяю вашу думку? Святий Боже, жодною мірою! Тож слухайте мене уважно: я не з вами! Я з Дмитром Порядним! І з його поезією. Як і весь мій колектив.