І не треба приплітати сюди ще й Артема Полежаку, він про це вас не просив. А те, що талановитий харківський поет, душа молодіжних мистецьких вечорів, вважає Дмитра Порядного за свого літературого батька, робить Дмитрові тільки честь. І не тільки він один так вважає, але й молоді й обдаровані острозькі поетеси Мар'яна Натяжна і Маріанна Покровська, чия інтимна лірика вже цього року вийде друком поруч із Дмитровою в знаковій антології «Стигле гроно кохання». І не переживайте ви так про творчий потенціал Дмитра, його у нього було і буде доволі, як пороху в козацьких порохівницях.
Скажу вам, пане Чулий, ще й таке: еротика завжди була, є і буде присутня яку мистецтві, так і в житті. Заперечувати це, а чи боротися з нею – то, щонайменше, виставити себе на загальне посміховисько. А воювати з нею такими прийомами, до ЯКИХвдалисяви, – ценедостойноіпідло. Такі,якви, скалічили своїми «викривальними» статейками не одну долю літераторів за радянської доби. На жаль, ця практика ще подекуди нагадує про себе, виринувши з мороку минулого у всій своїй ганебній сутності. І ваша брудна статейка – то не що інше, як бажання прокукурікати про себе і поностальгувати за часами костоламних доносів сталінського мракобісся.
А наостанок хочу вас запевнити – чулі приходять і йдуть, а Дмитро Порядний лишається. І дарує читачам нову поезію. Якісну. Добротну. Світлу. Таку, на яку вас Господь не сподобив. І не сподобить. Це вже повірте мені на слово, як редакторові зі стажем. Вас може сподобити тільки лихий на черговий пасквіль. Але ви і через нього не переживайте, бо гіршого ви вже не напишете. Бо гіршого просто не буває.
Ну і особливий подарунок від Дмитра Порядного. На який «Ірпінський вісник» завжди чекає з нетерпінням. І завжди радо ділиться зі своїми вірними читачами.
11 вересня, субота
Яка гарна стаття вийшла у Зірки! Як радісно мені стало на серці, як заграло новими барвами життя! Відразу захотілося посидіти в тихій корчмі, випити на радощах української з перцем, поїсти борщу з пампушками, усього того, що описане у моїй безсмертній квінтьємі «Вживай українське!». Та у нас в Ірпені українського ресторану чогось нема. Є «Заїр», де я взяв два кухлі чеського пива і грецький салат. Пиво я пив довго і з насолодою, назло Чулому. Що, стерво, з'їв? Поїв під запис гучного співу дівчат з «ВІА Гри». Дуже і дуже непогано. Солістка Надія Мейхер теж, кажуть, гарну любовну лірику пише. Хотілося б почитати, адже це надихає і дає тобі відчуття причетності до чогось надзвичайно приємного. Бо ти не один. Нас багато. Поетів із любов'ю у серці. І хай усілякі чулі повиздихають, як прийнято бажати у нас в Україні.