Згуртуймося ж ще тісніше, українці, навколо свого прем'єра, щоб не дозволити ніяким провокаторам реалізувати свої брудні помисли. Дамо гідну відсіч будь-яким спробам залякати нас. Коли нас багато, ми міцні, як запорізький дуб на Хортиці, як українська з перцем.
Я завжди знав, що ми вистоїмо у найважчі часи. Прикладів тому без ліку. Бо ми козацького роду.
28 вересня, вівторок
Вмерти і не жити! Таки відкрили в нашому місті перший громадський туалет «Центральний»!
Зайшов Емік, сказав, що тепер може померти спокійно. Сказав, що головна місія його життя виконана. А хто це цінує?
Я сказав, що він навіки вписав своє ім'я золотими літерами в історію Приірпіння, став, так би мовити, застрільником побутової культури рідного краю, і це йому на тому світі зарахується. Але туди поспішати не треба. Воли і самі дорогу додому знайдуть.
Емік сказав, що алегорію зрозумів. І додав, що, до певної міри, таки заслужив вдячність ірпінчан. Але ще хоче і вдячність киян заслужити.
– Це ти про що, Еміку? – не зрозумів я.
– Не треба вдовольнятися малим, як казав старик Мічурін. Раз нам вдалося одне гарне діло в Ірпені, то чому не вийти з клопотанням до мера Києва про відновлення історико-культурного центру на вулиці Ямській, описаній в романі Купріна «Яма»? Адже ця книжка – просто готовий бізнес-план гарного прибуткового проекту. Відтак Київ отримає ще одне місце масового дозвілля і міжнародного туризму в столиці. Бо мене від цього кічужного Андріївського узвозу вже верне. Не все ж годувати туристів цими дебільними глиняними бутербродами з ікрою! І все у нас вийде, не гірше ніж в Амстердамі чи Гамбурзі. Не тільки ж Назарові відновлювати історичну справедливість у Криму!
– Еміку, а як же перший кооперативний тир імені Якова Блюмкіна?
– А от там його і відкриємо, як ще один атракціон нового туристичного центру. І тобі там робота знайдеться, читатимеш у салонах свою інтимну лірику і продаватимеш свої збірочки поезій про перше кохання. Ну як?
– Еміку, ідея прекрасна. Треба буде все обміркувати і – повний вперед! Дякую тобі, друже.
Я завжди знав, що класична література може надихати людей на великі помисли і звершення. Читаймо класику!
2 жовтня, субота
Головна новина дня!
В рамках Всеукраїнського фестивалю-ярмарку «Українське сало», який пройшов у Сімферополі, був зроблений найбільший в Україні бутерброд із салом площею у 9 квадратних метрів.
Подзвонив Назару, привітав, сказав, що його цьогорічний рейд до Криму дав перші результати.
– Я вірив у мудрість українського народу, – сказав Назар. – А з «Макдональдсами» вже час кінчати.
– За допомогою мачете?
– За допомогою пікетів. Ми люди ненасильницьких політичних акцій. Не треба боятися людей у вишиванках і камуфляжі.
Назар є Назар. Вічний революціонер. Прометей. Герой нашого часу.
3 жовтня, неділя
Зайшли Емік з Назаром, запросили поїхати на Майдан, там сьогодні представники різних політичних формувань оприлюднюватимуть свої погляди на майбутній устрій України.
Ми проходили повз зал ігрових автоматів «Метро-джекпот».
– Еміку, давай зіграємо, у мене таке відчуття, що нам сьогодні пощастить, – запропонував Назар.
Емік відказав, що азартні ігри – це єдиний гріх, якого у нього ще не було.
Емік взагалі чомусь завжди міцно чіпляється за свої гроші. Звідки це в нього?
От і Майдан. В очах рябіло від людей у різноколірних шаликах, прапорів, плакатів, усюди лунали гучні промови і була якась атмосфера наелектризованості. Всі одне одному щось із надривом доводили, ніхто нікого не слухав, як у великій італійській родині.
Назар розпашівся, очі горіли його знаменитим зловісним вогнем. У такому оточенні Назар завжди почувається як риба У воді.
– Ну все, Назаре, – сказав Емік, – настав твій зоряний час. Тільки кольчугу не забудь надіти. Сьогодні тут гаряче буде. А я збоку подивлюся на цей балаган. Чого це мене хтось за горло має хапати своїми гаслами й обіцянками? Так смішно все це виглядає. Ну просто дешевий вертеп, провінційна оперетка. Мені, чесно кажучи, тут тільки на гарних жінок приємно дивитись.
– Послухай, шановний, аби я був тобою, – почав було Назар, – я не став би так паплюжити нашу славну новітню історію.
– Ти ніколи не будеш мною, а це все – справжнісінький фарс.
– Це народження нової нації, нового суспільства, це очікування на нашого українського Вашингтона, який таки прийде незабаром, повір моєму політичному чуттю. Подивись навкруг – оце наші майданні командори, що виборюють і мою і твою свободу. А ти говориш як байдужий до долі України ситий мажор, що сидить у мерседесі і курить сигари по п'ятдесят доларів за штуку. А коли нас багато разом, то, знаєш, що може бути?