Выбрать главу

Іззаду долинуло цокання копит. Це був Федір — командир надвірної корогви Немирича, який зіскочив з коня й звернувся до генерального писаря:

— Всі напоготові та чекають тільки вашого сигналу до наступу.

— Спочатку дізнаємося, що скажуть вивідачі.

— Навіщо?! Шлях у Веприк відкритий, лишається хіба що постукати у міські ворота.

Але начебто не почувши сказаного, Немирич повторив уперто:

— Почекаємо вивідачів.

Саме в цей час на невисокий пагорб, здираючи на кров руки об тверду, сонцем випалену траву, дерлися двоє козаків. Увінчаний дерев’яним палісадом насип тягнувся далеко і ліворуч, і праворуч, огинаючи міську стіну. Перед насипом був викопаний глибокий рівчак. А від оборонних споруд Веприка аж до самого небокраю тягнулися лани зі скупченими деінде вибіленими ошатними хатинками селян.

Вивідачі підкралися якомога ближче до оборонних споруд і заховались у невеличкому ярочку. Не виявивши жодної небезпеки, вирішили повертатися назад, коли ліворуч із лощини зненацька долинула приглушена розмова людей, кінське іржання, собачий гавкіт і металевий дзенькіт.

Виявляється, загони повстанців розташувалися навколо Веприка. Переважно то були люди, озброєні рогатинами, дрюччям і косами, подеколи вдягнені у лахміття. Так, це були дейнеки… Козаків серед цієї голоти було не так уже й багато. Зараз усі були зайняті приготуваннями до сніданку.

— Скільки ж їх тут? — прошепотів один з вивідачів, намагаючись порахувати повстанців.

— Давай-но рахуй швидше! Нам би тепер якнайшвидше до наших дістатися і доповісти про побачене панові генеральному писарю, — мовив інший вивідач, щосили втискаючись у землю.

* * *

— Прориватися у Веприк будемо на світанку, як розвидніється. А зараз усім відпочивати, — оголосив Юрій, вислухавши доповідь вивідачів про загін дейнек. Жодної серйозної загрози для його людей ці селюки не являли, тим не менш, зайвого ризику все ж таки варто уникати. Тому найоптимальніший час для чергового маневру — це пізній світанок.

Утім, відпочити нікому не вдалося: невдовзі на новоприбулих напали, причому не голота з реманентом, а козачі загони. Після невпинного тригодинного натиску нелегко доводилося як новобранцям, так і нечисленній кінноті Немирича. Попри це, новоприбулі продовжували чинити спротив. Юрій озирнувся, швиденько порахував вершників: семеро. Що ж, негусто… Але що є, те є, іншого не дано!.. Скочив у сідло, скомандував:

— Шикуйтеся, хлопці!

Козаки одразу ж вишикувалися «клином», приготувалися відбити атаку.

— Не стійте щільно! Розсередьтеся! — додав Юрій. — Розтягніться і пильнуйте фланги!

— Ширше беріть, хлопці! — додав Федір. — Давайте ворогам проскочити поруч з вами, потім одразу ж бийте в спини, рубайте коней!..

Брудні, сірі від поту й пилу люди розосередилися, важко дихаючи. Вершники супротивника, напружуючи рештки сил, понеслися в атаку, піхотинці побігли слідом. Усюди дзенькала криця, скрипіли вуздечки й сідла. Дейнеки — це вчорашні селяни, на відміну від людей Немирича, вони не могли наважитись калічити коней. Тому битва стала затяжною і кривавою.

Відскочивши назад, кіннота повстанців знов пішла в атаку. Юрій збив на землю одного вершника, навіть не затримуючись біля нього, рубонув по шиї другого. Але тут збитий на землю вершник проскочив під шаблею Немирича і пропоров живіт його коневі. Дико заіржавши, огир скинув вершника, й генеральний писар звалився під кінські копита, але одразу ж схопився на ноги й заходився вимахувати шаблею на всі боки. Бій закипів з новим завзяттям…

Потім на Юрія налетіли одразу ж два вершники, він спритно блокував шаблею атаку одного, але був збитий другим конем… Піднирнувши під його копита, Немирич розкраяв ворожому коневі живіт, і його обдав потужний фонтан кінської крові. Щоб тварина всією своєю вагою не навалилася на нього, Юрій стрибнув убік і перерубав підпругу сідла іншому вершникові. Той опинився на землі, як і перший, тоді генеральний писар ударами шаблі прикінчив обох.

Давно він не втрапляв у подібну халепу!!! Але нічого — викрутимось!.. Бувало й гірше. Наприклад, на березі річки Стрипи під Зборовом — але ж усе минулося!.. А зараз… Тільки би протриматися до приходу козаків Цецюри й Золотаренка!!! Більше нема звідки чекати на допомогу.