— Так!!! Так, Цецюро!!! Все вірно!!!
— От! Чуєш тепер голос народу, пане канцлере Немиричу?!
— Так!!! Не бажаємо!!! Не хочемо Виговського!!! Не треба нам держави твоєї Рутенської!!! — заволала багатоголоса юрба.
І тут заговорив Юрій. Заговорив тихо, ледь чутно, тому натовп швидко заспокоївся, дослухаючись до слів пана генерального писаря:
— Нас доти принижуватимуть і грабуватимуть, доки не розвернеться на повну силу наша славетна козацька держава. Причому це має бути не та Гетьманщина, яку маємо зараз, а держава в зрозумілій іншим народам формі: велике князівство або герцогство, царство або королівство. А може, з’єднані провінції, як-от у Голландії… Або нехай навіть буде республіка, які мають генуезці й венеційці!.. Однаково нам доведеться надати Гетьманщині якусь із цих форм. А доки не буде цього, будь-який поляк почуватиметься вищим за будь-якого козака… А все тому, що за козаком — якась незрозуміла Гетьманщина, тоді як за поляком — Річ Посполита з королем, сеймом і вірою католицькою! Будуть наш край квітучий татари розорювати і грабувати, дружин і дітей наших у рабство гнати, тому що за спинами татар — імперія Османів із султаном на чолі! А на північному сході — Московія на чолі із царем… Отак. А між ними всіма, як ти тільки-но вірно зазначив — ми, русини, люди віри православної. Земля в нас своя є. Народ є. А держава…
— У нас є Гетьманщина, — мовив хтось несміливо з юрби, й інші загуділи доволі схвально:
— Так, так!.. Гетьманщина!..
— Так, у нас є Гетьманщина. Але ж «гетьман» польською — це всього лише «полководець»!.. А якщо так, тоді інші люди… інші народи міркують собі: Гетьманщина — це всього лише козацька армія з гетьманом-полководцем на чолі. І навіть клейноди гетьманські даровані нашому проводиреві королем Великої Польщі… От що виходить, розумієте?! Гетьман — це не король, не цар, не великий князь, не герцог. Це полководець — воїн. А козацька Гетьманщина — це не держава, а підпорядкована полководцеві армія… Допоки стан справ не зміниться, доки не постане на нашій землі держава у формі, зрозумілій іншим народам, із землі нашої чужинці випиватимуть усі соки, принижуватимуть нас, прикриватимуться нами. І зневажатимуть нас ті, хто живе за окраїнами землі нашої: хоч Польща, хоч Московія, хоч Туреччина…
— Але ж він правду говорить, Тимоше!.. Правду сказав пан генеральний писар!.. Вірно, все вірно!.. У своїй державі немає нічого поганого, саме лише добро. Ми всі за нашу козацьку державу!.. — зазвучали в юрбі окремі вигуки схвалення і підтримки. Але тут знову заговорив полковник Цецюра:
— Можеш ти, Юрію, людям голови дурити, нічого не скажеш. Ти добрий оратор і неабиякий розумака… Але на твої просторікування скажу наступне: за державу ти отак клопочешся, щоб самому в державі тій канцлером стати! Хитрий ти, ох і хитрющий же!..
— Канцлером?! Яким ще канцлером?.. А гетьман як же?.. — невдоволено загула юрба.
Немирич хотів щось пояснити, однак Цецюра не дав йому й рота розкрити, негайно додавши:
— А от нехай поважний пан канцлер Немирич зараз же і розповість нам усім про те, що коли ми на його умови пристанемо, то не буде нам шляху назад! Чи розповів ти про це бодай комусь, пане великий канцлере?..
— Як це, Тимоше? Що такого поганого в державі? Про що він умовчує? — загуділа юрба.
— Про що, запитуєте? А от про що… Ми, панове, якщо гетьман нам не до вподоби, проженемо його втришия, причому будь-коли. Адже так?
— Так, так! Це правда!
— Захочемо Виговського — буде гетьманувати Виговський. Не захочемо — злетить під три чорти. Повторюю: ми поки що вільні у своєму виборі.
Юрба напружено мовчала, тільки хтось один запитав підозріло:
— Ти до чого хилиш, пане полковнику?
Цецюра лукаво примружився і пояснив:
— А до того я веду, що гетьмана Виговського ми прогнати зможемо, якщо він нам не до вподоби прийдеться. І нікому за це нічого не буде. А от герцога Виговського спробуй-но прожени!!! Хоча земля буде та ж сама, і народ на ній той самий!.. Не так хіба буде?! Відповідай нам, пане канцлере, поясни, будь люб’язний.
— Як так?! Як, тобто, не зможемо володаря прогнати?! Чому це не зможемо?! — закричали, захвилювалися козаки. Немирич мовчав, розгубившись. Зате Цецюра театрально сплеснув руками й мовив:
— Не зможете, бо це вже буде державна зрада. А той, хто хоч герцога, хоч великого князя, хоч царя чи короля прогнати надумає, той державним злочинцем стане. Хто проти несправедливої влади повстане, того назвуть державним злочинцем! Бо влада козацького гетьмана — від нас самих, тоді як влада короля чи герцога — від Самого Бога, зрозуміло?! От про що позабув сказати вам пан Немирич: влада в герцогстві Рутенському, канцлером якого він так рветься стати, успадковуватиметься сином від батька. Отже, не вільними козаками ми в тім герцогстві станемо, а державними злочинцями… І все завдяки хитрості Юрія Немирича!!! Вільні козаки, скажіть, чи хочете ви стати державними злочинцями?! Якщо хочете — що ж, тоді підкоряйтеся цьому перевертневі!..