— Ні-і-і!!! Не бувати цьому!!! — гнівно ревонув натовп. — Не станемо ніякому герцогу, ані канцлеру підкорятися!!! Не потрібен вільним козакам ніякий недоторканий правитель!!! І держава така нікому з нас не потрібна!..
— Держава крівцю нашу волелюбну тільки ссатиме!!! А щоб не сталося цього… — і витримавши малюсіньку, але виразну паузу, Цецюра гаркнув щосили: — Смерть перевертневі!!!
— Так, так — смерть!!! Смерть перевертневі! Смерть Немиричу!!! — підхопила розлючена юрба.
Юрію на мить здалося, що все це відбувається не з ним, а з кимсь іншим. Однак занадто вже реальним був загрозливий гомін натовпу… Його скував переляк. Що зараз станеться?! Люди оточують його, пораненого й немічного, а на їхніх обличчях сама лише лють… і водночас радість!..
Цецюра, який спішився і тепер стояв навпроти Немирича, вихопив з-за пояса кинджал і приготувався вдарити генерального писаря просто в горло, але зробивши крок уперед, випадково затнувся і, падаючи на коліна, завдав удару йому в бік. Кинджал ковзнув по ребрах й увійшов би у плоть, та Юрій спритно перехопив руку супротивника і відвів удар. Тиміш миттєво схопився на ноги та спробував ударити повторно, однак Немирич ухилився також від другого удару, при цьому швидким рухом правої руки вихопив з піхов Цецюри його шаблю. Обеззброєний полковник не розгубився й відразу ж відступив за спини козаків, які стояли поруч з ним.
Помітивши зброю в десниці генерального писаря, натовп розсудливо відступив. Немирич знав, що над ним нависла смертельна небезпека, однак це не позбавило його впевненості. Юрба посунулася трохи ближче до нього. Генеральний писар позадкував, але зачепився об камінь і впав, здійнявши над землею хмаринку пилу. До нього підскочили одразу двоє, але не встигши навіть шаблями змахнути, повалилися на землю: один від удару шаблі, затиснутої в руці Юрія, інший же був збитий з ніг падаючим тілом першого. Юрба загрозливо загула: адже Немирич тільки-но привселюдно пролив козацьку кров…
— Треба прикінчити перевертня! — вигукнув хтось.
— Убити його! — підхопили інші.
Тепер в атаку кинулися всі!!! Немирич відбивався, завдавав удару за ударом, ухилявся й захищався. Попри поранення в ліве плече і страшенну втому, його загартоване треноване тіло вправно рухалось, і з кожним ударом шаблі на землю падав черговий бунтівник… Та сили були аж надто нерівними…
Зрештою кинувшись у звільнений його шаблею просвіт у натовпі супротивників, він насилу парирував удари зусібіч. Один спритний випад, другий, третій!.. Але його таки схопили міцно і втримували, попри всі пручання й вимахування шаблею. А його між тим хапали все нові руки, юрба замикалася довкала все тісніше. Це був кінець! Тепер Юрій нагадував старого вовка, який безсило гарчить і клацає зубами. Звір все ще небезпечний, та вже не має сил перемогти зграю собак, що оточили його…
Вороги знову кинулися в атаку. Куди б Юрій не повернув голову, скрізь бачив одне і те саме: вістря шабель і кинджалів, націлені на нього, які били й кололи. Немирич, як і досі, намагався відбити удари, тим не менш чудово розумів, що цей бій є останнім у його житті…
З кожною отриманою генеральним писарем раною сили танули, а він усе ще пручався, хоча супротивників не меншало. Зумівши вихопити у когось кинджал, продовжував запекло орудувати ним і шаблею, одночасно почавши молитися:
— Господи Ісусе, Пресвята Трійце, дай мені сили!.. Врятуй мене і збережи, Господи!..
На одну-єдину мить склалося враження, що юрба зріділа. Невже порятунок і справді близький?! Однак це тривало єдину мить, потім натовп зімкнувся навколо Немирича ще щільніше. На додачу на його шию хтось накинув і стягнув удавку, що заважала дихати. Юрій повільно осів на землю, тоді вороги накинулися на нього з потроєною люттю. Як він не пручався, однак витримати навалу тіл не було жодної можливості.
До того ж зусібіч Немирича продовжували колоти, різати, шматувати… І він все бив шаблею і кинджалом у тісне рухливе сплетіння тіл довкола себе… Багато хто в метушні завдавав ударів один одному, проте більшість все ж таки перепадала йому — генеральному писареві гетьманської канцелярії, майже канцлеру чи то Великого князівства Руського, чи герцогства Рутенського… Втім, на порозі смерті це вже байдуже.