Молоді люди спочатку оніміли, спостерігаючи цю потворну сцену й вислуховуючи огидну базарну лайку. Втім, ненадовго: Немирич отямився першим і одразу ж кинувся діяти. Якщо не розвантажити карету, розблокувати вуличку, і проїхати не буде можливості. Отже, насамперед потрібно допомогти пасажирам карети — тим паче, що це, здається, жінки…
— Припиніть негайно сваритися! — прикрикнув Юрій на старого товстуна і кучера, зістрибуючи з коня. Ті миттю замовкли і здивовано озирнулися на незнайомого прибульця.
— Вгамуй коней! — наказав княжич кучеру, який підкорився наказу шляхетного юнака з несподіваною швидкістю.
Кивнувши на карету, Юрій звернувся до друзів:
— Давайте-но допоможемо пасажирам вибратися, а потім поставимо карету на всі колеса, якщо не хочемо провести тут цілу ніч.
Його рішучість стала добрим прикладом для наслідування друзями. Насамперед, молоді люди витягнули з екіпажу опасисту служницю, яка негайно ж заголосила на всю вуличку:
— Ой, лишенько! Врятуйте мою пані, благаю вас!
Між тим, Петро й Микола вже витягали з карети старого буркотуна, тоді як Олександр з Андрієм зосередили увагу на літній пані, яка нестямно стогнала, здригаючись від обурення й болю. Зрештою Олександр легко підхопив її на руки й благополучно поставив на землю. Наостанок Юрій зазирнув у спорожнілий, як здавалося, екіпаж і помітив, що там залишився ще один пасажир… точніше, пасажирка.
— Тримайтеся, я вас витягну! — гукнув він.
Спочатку назовні з’явився геть зім’ятий капелюшок, потім тендітна дівоча фігурка. В цю мить порив вітру зірвав капелюшок з голови його власниці, й під копицею розпатланого світлого волосся кольору стиглої пшениці Юрій побачив овальне дівоче личко з величезними переляканими очима. Краса дівчини вражала, тому Юрій трохи забарився.
— Рятуйте! — скрикнула вона, негайно відчувши розгубленість Немирича. До карети підскочив Андрій Вишоватий, і молоді люди разом допомогли юній панянці вибратися звідти. Опинившись на твердій землі, дівчина глянула на своїх рятівників знизу вгору і на якусь мить потонула в бездонних очах Немирича, який стояв майже поруч з нею. Рум’янець заграв на блідих щоках панянки, від зніяковіння вона не могла відшукати потрібні слова, тому просто дивилася на юнака завороженим поглядом. Юрій у свою чергу засоромився й опустив очі.
— Обережно! — пролунало у нього над самим вухом. Витріщаки миттю відбігли подалі. На щастя, Немирич теж встиг відскочити, бо саме зараз його супутники спільними зусиллями вирівняли й поставили на колеса карету.
— Кучер п’яний! Свинота!!! Бидло!!! — негайно заволав старий товстун.
— Кучери завжди п’яні, — зітхнув князь, відходячи геть подалі: розмова в цьому ключі йому не подобалася. Щоб відволіктися, оглянули екіпаж. Схоже, при завалі набік він не надто постраждав і цілком міг рухатися далі. Друзі розвернули піднятий екіпаж уздовж дороги, разом із кучером перевірили кінську упряж. Після того в карету довелось заносити на руках літню пані: вона все ще не оговталася до кінця… Далі в екіпажі розмістилися товстун і опасиста служниця. Дівчина продовжувала стояти трохи віддалік від усіх, Немирич підійшов до неї й мовив чемно:
— Чи відомо вам, де ви маєте зупинитися сьогодні ввечері?
— У готелі, «Дю Пост», — відповіла вона, мило почервонівши.
— Тоді ми відвеземо вас, бо й самі їдемо туди.
— Я… я би з радістю, але…
— Ніяких «але»! Обіцяю, що всі пристойності будуть дотримані, до того ж з нами ви дістанетеся готелю швидше, ніж у вашій старій колимазі.
Дівчина посміхнулася у відповідь… Аж тут пролунав голос пані:
— Ельжбето, довго тебе ще чекати?
— Матінка кличе! — винувато прошепотіла дівчина. Але княжич звернув увагу на інше:
— То ваше ім’я — Ельжбета?.. Яке прекрасне ім’я! Воно вам дуже личить.
Навіть настільки незначущий комплімент змусив дівчину зашарітися, тому хоч як приємно було Юрію спілкуватися з настільки чутливим створінням, надалі він вирішив бути більш обачливим і не бентежити даремно її ніжну душу. Адже ще потрібно довідатися, хто вона й звідки…
— Ельжбето! — знов покликала її мати.
Дівчина сором’язливо опустила очі, немовби вибачаючись і насилу добираючи слова, вимовила:
— Мені б хотілося… Я повинна… віддячити вам.
— Які дрібниці! Забудемо про цей прикрий випадок на дорозі, — заперечив Немирич. Він допоміг дівчині сісти в екіпаж, при цьому притримав її за ліктик і шепнув на вушко: