— Геть!
— Але ж ясновельможний…
— Геть звідси!!! Повертайся до сотника і передай йому, що він більше не шишацький сотник!!! Нехай забирається з Шишаків хоч під три чорти, але тільки подалі від очей моїх — бо як зустріну, накажу голову йому відтяти!!! Все, забирайся!!!
Зрозумівши, що подальші перемовини не призведуть ні до чого доброго, посланець поквапився вийти геть. Невідривно дивлячись йому вслід, Виговський повернувся у своє крісло і проказав, зітхнувши:
— Кого призначити новим шишацьким сотником, вирішувати зараз не станемо. Сотник — не надто велика цяця, щоб аж так непокоїтися цією справою. Встигнемо… А поки що хотів би почути думку всієї старшини про цю справу. Почнемо з пана генерального писаря. Немиричу, скажи-но все, що маєш сказати. Слухаю тебе уважно.
Після чого так і в’ївся очима в Юрія. Той заговорив спокійно, майже невимушено:
— На мою думку, ясновельможний, Москва продовжує порушувати Переяславські статті ще брутальніше, ніж порушувала досі. По-перше, на теренах Гетьманщини перебуває достатня кількість стрільців, тому введення князем Ромодановським додаткового війська без узгодження з нами нічим не виправдане.
По-друге, у Переяславських статтях чітко прописано: козаків можна судити лише судом козацьким. Мало того, що миргородського полковника Степана Довгаля, полтавського полковника Степана Ляха й кошового отамана Якова Барабаша заарештував московський боярин, але він же з московським царем Олексієм Михайловичем за нашими спинами вирішив, куди відправити на суд Барабаша.
По-третє, початок облоги Веприка без висування тобі, ясновельможний, будь-яких претензій взагалі можна розцінити тільки як зухвале самоуправство чужого війська на теренах нашої Гетьманщини. Принаймні жодного розумного пояснення таким діям я поки що не почув. А враховуючи те, що менш кричущі порушення Переяславських статей мали місце й раніше… Я не знаю, чи варта ця угода паперу, на якому написана!.. Тому…
— Стривай-но, — владним жестом Виговський зупинив генерального писаря, й Немирич слухняно замовк. — Ти добре сказав, дай висловитися також решті, бо не все ж тобі говорити.
Протягом ще півгодини по черзі висловилися всі присутні на нараді. При цьому Юрій із прихованим задоволенням відзначив, що решта страшини так чи інакше підтверджувала його думки, висловлювалася в тому ж самому ключі. Вислухавши всіх присутніх, гетьман взявся підбивати підсумки. Почав з найголовнішого:
— Згоден з усіма вами, що своїм багатомісячним свавіллям Москва довела: тамтешній цар Олексій Михайлович з усіма своїми князями, боярами й воєводами не збирається сумлінно виконувати укладені й підписані у березні 1654 року Переяславські статті. Можу запевнити усіх присутніх, що незадовго до смерті про те саме говорив мій попередник — нині покійний гетьман Богдан Хмельницький, засновник нашої козацької держави. А тому, виконуючи його священну для усіх нас волю, я, гетьман Іван Виговський, наданою мені владою оголошую Переяславські статті віднині й надалі денонсованими.
Хоч як шанували гетьмана усі присутні, але вони не могли стримати полегшених зітхань і радісних вигуків. Заспокоївши їх рвучким жестом, гетьман продовжив:
— Доручаю генеральному писареві Юрію Немиричу повідомити про це у належний спосіб московського царя Олексія Михайловича. Окрім того, непогано було б розповісти про денонсацію також іншим європейським правителям. Що скажеш на це, пане генеральний писарю?
— Я назву цю відозву, наприклад, «Маніфестом до володарів Європи», — з радістю відгукнувся Немирич.
— Називай як хочеш, але щоб завтра, найпізніше — післязавтра ти свій «Маніфест» порозсилав по всіх усюдах.
— Авжеж, ясновельможний, так і зробимо.
— Добре, але це не єдине, що ти мусиш написати… До переходу на наш бік ти дотримувався віри социніянської, я не помиляюсь?
— Не помиляєшся, ясновельможний, але…
— Тому ти, Немиричу, складеш і розішлеш також відозви до всіх своїх колишніх одновірців із закликом переходити на наш бік, причому негайно.
— А-а-а?..
Цей наказ був настільки несподіваним, що Юрій розгубився тепер уже відверто. А таке з ним траплялося вкрай рідко.
— Зараз нам потрібно зібрати якомога більше сил, бо московити розпочали війну — назвати вторгнення армії князя Ромодановського іншим словом язик не повертається. За таких умов кожен шляхтич зі своїм почтом або ж надвірною корогвою може стати нам у нагоді. Тож напишеш і таку відозву теж.
— Так, ясновельможний, — Юрій не міг не погодитися.