Минуло всього лише три роки, й Немирич знов узявся за старе — за написання відозв. Тільки якщо минулого разу йшлося про зміну сюзерена, то тепер — про зраду шляхетно-виваженому вченню Фаусто Паоло Соцціні. Й залагодити справу пропонується нікому іншому, як особисто онукові засновника социніянського вчення. Хоча тепер…
Так, якщо чесно, тепер Андрій не хотів нічого й нікому доводити. Зовсім нічого! Ще три роки тому він відчув, що більше не може вважати Юрія Немирича своїм товаришем. Усе, що в юнацькі літа було — усе в небуття загуло. Вже тоді, на початку Шведського потопу замість товариша юності лишилась тільки зчужіла людина, генерал шведської кавалерії.
Хоча, попри упередженість, минулого разу Вишоватий взяв до уваги жахливу трагедію, яка спіткала родину Немиричів — загибель їхнього старшого сина Томаса. Він подумав, що це могло затьмарити розум нещасного батька, отож Юрій і утнув дурість. Якщо написати йому листа з роз’ясненнями, він отямиться…
Що ж, минулого разу це таки спрацювало. Але тепер?! За всі ці роки душевна рана мала би затягнутися. Час — це найвидатніший лікар, він виліковує зазвичай. Ну, не може дорослий чоловік і досі краяти душу через смерть дитини — не буває такого!!! Тоді чим можна пояснити нинішнє затьмарення розуму Немирича?! А якщо немає причини…
Так, у цьому разі Андрій просто не бажав знати, хто він такий — цей пан генеральний писар генеральної військової канцелярії гетьмана Івана Виговського. Вишоватий просто викреслив цього підлого мерзотника зі свого життя. Викреслив раз і назавжди. Тому навряд чи він чимось допоможе пані Ельжбеті в її сімейній скруті. Треба всього лише пом’якше відмовити їй — і все. І хай на тому окошиться.
А переконувати в чомусь Юрія Немирича?.. Андрій Вишоватий не знає такого. Не знав ніколи. І знати не бажає.
— Праворуч, хлопці!!! Праворуч заходьте хутко!!! Вони ж зараз ворота закриють!!! А-а-а!..
Утім, було вже запізно. Хоча правофлангові загони одразу посилили натиск, намагаючись охопити позицію супротивника, аби прорватися до воріт за спинами стрільців, маневр виявився запізнілим. Московити теж уторопали, чим загрожує прорив на правому фланзі, тому ворота негайно закрилися.
Це спричинило сум’яття в рядах стрільців, які все ще боронилися попід міськими стінами. Ті, які перебували в тилу, відкотилися назад, намагаючись вскочити у шпарину воріт, що стрімко зменшувалась. Але спочатку на них полетіло згори каміння, потім у стрільницю висунувся сам воєвода Григорій Ромодановський, який ревнув щодуху:
— Назад, мерзото!!! — і завбачливо зник, бо негайно пара-трійка козацьких куль врізалася в товсті колоди стін зовсім поряд зі стрільницею. Отже, стрільцям не лишалося нічого іншого, як тільки гинути затиснутими між міцними фортечними стінами та загонами козацької й татарської кінноти. А хто не гинув від удару шаблею чи списом або ж намагався утекти — ставав здобиччю татар.
Багатющий ясир дістанеться сьогодні союзникам козаків! А все завдяки тому, що стрільцями вирішив пожертвувати сам воєвода Ромодановський чи хтось із московських князів, які замкнулися зараз за дерев’яними стінами Лохвиці… Майбутній долі татарських бранців не позаздриш, звісно. У глибині душі Немиричу було їх шкода. І можливо, по закінченні облоги він би навіть погодився викупити певну кількість бранців…
Але ж, з іншого боку, Юрій добре пам’ятав, що у європейських університетах, де йому довелося студіювати в молоді роки, всерйоз дебатувалися питання: чи можна вважати московитів християнами і чи є у них загалом людська душа?! Він і сам тепер бачив, що його давній трактат «Роздуми про війну з московитами» відображав реалії дуже блідо, кволо — лише наполовину, якщо не на третину! За останні півроку Немирич побачив стільки незбагненних речей, що…
От взяти хоч би нинішнє рішення воєводи Ромодановського: полишити на вірну смерть чи татарську неволю щонайменше сотню стрільців, аби лишень урятувати власну шкуру — як це зрозуміти?! Отак вони поводяться зі своїми — а з чужими що вчиняють!..
Ні, мабуть, московити — все ж таки не християни. Тому не стане Юрій викупляти їх з полону: нехай гинуть на галерах чи десь там у рабстві.
І як же вірно вчинив ясновельможний гетьман Виговський, що наказав скасувати Переяславські статті… Якщо півроку тому Гетьманщина була заплямована військовим союзом із цими бездушними нехристями, то тепер угоду розірвано. А це означає, що земне царство справедливості на теренах Гетьманщини таки буде виплекано!