— Отже, кажеш, немає зараз князя Трубецького тут, під Конотопом?
— Немає, присягаюсь, як на сповіді, що немає!
— А чи не брешеш ти часом, воєводо?!
— Як можна, ваше…
— А чим заприсягнешся?
— Та хоч би власною головою, ваше!.. ваша милість!..
— Н-ну!..
Виговський замахнувся на бранця, той різко відсахнувся. Та в цю мить Немирич, який сидів упівоберта до ясновельможного, моргнув правим оком: мовляв, годі з цим, далі діяти треба, як домовилися!
Пан гетьман хрипко ревонув: «И-и-их!!!» — доволі натурально вдавши роздратування, й мовив, підпустивши в голос розчаровані нотки:
— Шкода, сил для наступу у нас бракує, інакше я так погнав би звідси усіх вас, клятих собацюр недорізаних, що з ваших черев би на скаку чи на бігу усі тельбухи повипадали б разом з усім лайном вашим!..
— Ясновельможний, а якщо послати по допомогу… — з удаваною лагідністю заговорив Немирич і знов моргнув правим оком. Виговський миттю вибухнув новим криком:
— Та де ту допомогу візьмеш, га?! Де?!
— Ну, може, вістових послати по найближчих містечках та селах, щоб посполитих вони підняли…
– І це після того, як ми торік дейнек шаблями провчили?!
— Ну, може, хоч би хтось зголоситься!..
— И-и-их!!!
Виговський скочив з місця, пройшовся туди-сюди по хаті, потім зупинився і спитав Немирича:
– І коли ж ми нових дейнек назбираємо, як гадаєш?!
— Гадаю, ясновельможний, що днів зо два на це витратити доведеться. А можливо, і всі три.
Гетьман знов походив по хаті, потім зупинився просто перед Немиричем, різко рубонув рукою повітря й вигукнув:
— Гаразд, хай буде, як ти кажеш! За два дні назбираємо дейнек, а на третій нападемо на княжі війська, доки Трубецького з ними немає.
— Це мудре рішення, ясновельможний.
— Ну що ж, тоді так і вчинимо.
Далі звернувся до бранця:
— Цікаво було б дізнатися, повернеться князь Трубецькой через три дні чи не повернеться… Що про це думаєш, воєводо?
— Та звідки мені знати…
— А як гадаєш?
— Не знаю, ваше… ваша милість.
— А все ж?
— Ну-у-у… Навряд чи повернеться. Навряд.
— Отже, тоді через три дні, як я сказав!
Виговський задоволено посміхнувся, потім озирнувся на двері і, мотнувши головою у бік полоненого, мовив суворо:
— За цим воєводою наглядайте особливо, він нам іще згодиться. Якщо з ним щось станеться — з винуватця особисто шкуру спущу!!! А зараз приберіть його звідси.
Двоє козаків підійшли до бранця й вивели з хати назовні. Третьому гетьман зробив ледь помітний знак затриматися. Коли двері зачинились, між ними відбувся такий короткий діалог:
— Ти все пам’ятаєш, як треба з ним вчинити?
— Авжеж, ясновельможний!
— Коли?..
— Він втече десь опівночі.
— Добре. Дивись тільки, щоб не пізніше!
— Не переймайтесь, ясновельможний. Якщо я сказав…
– І щоб тільки цей бранець. Щоб ніхто більше.
— Все виконаємо, як наказано.
— Ну, тоді йди собі з Богом.
Коли третій козак полишив хату, Виговський звернувся до Немирича із запитанням:
— Ну, пане генеральний писарю, що ти про все це скажеш?
— Скажу, що все пройшло просто чудово, — Юрій обнадійливо кивнув.
— Отже, ти певен, що?..
— Так, ясновельможний. Поза всякими сумнівами, тепер Трубецькой повернеться сюди. Уяви себе на місці когось із полководців-московитів: одному з бранців хитрістю вдалося утекти з полону, повернутися до своїх і переповісти те, що він почув особисто від головного козацького полководця. А почув він, що на третій день цей зухвалець — козацький гетьман Виговський — збирається розбити московитів, тим самим знявши облогу з Конотопа. А тепер скажи: ти б повернув у московитський табір військо князя Трубецького чи ні?
— Але ж я сам сказав у присутності воєводи, що для удару у нас бракує війська!
– І водночас повідомив про намір поставити під свою руку посполитих.
— Усім зрозуміло, що у сутичці двох армій дейнеки — це тільки допоміжне військо…
— Тим не менш, якщо ти віддав наказ готуватися до атаки, то різниця у силах не така вже й велика. Отже, за рахунок свіжого набору дейнек ти намагаєшся принаймні зрівняти сили — от що я подумав би на місці полководців-московитів! Саме щоб не допустити цього, вони невідкладно пошлють гінця навздогін князю Трубецькому. Негайно — бо на ранок третього дня його військо має знов стояти під стінами Конотопа, щоб відбити твою, ясновельможний, удавану атаку.