«Вона того не варта».
Ґамаш злякано прокинувся. У голові дзвенів голос Бовуара, сповнений паніки, і він знову відчув запах диму. Старший інспектор опустив ноги на підлогу, його серце калатало. Волонтери досі неквапливо працювали на своїй половині просторого приміщення, в імпровізованому оперативному штабі Ґамаш залишився сам. Він ненадовго уявив, як він приєднується до волонтерів, переїжджає до Трьох Сосен, купує один зі старих сільських будинків. І чіпляє вивіску: А. Ґамаш, приватний детектив.
Але тут старший інспектор помітив, що він не сам. Біля терміналу тихенько сиділа агентка Ніколь. Він на мить засумнівався в розсудливості своїх намірів. Чи не зібрався він зараз утнути велику дурницю?
Ґамаш підвівся й підійшов до Ніколь.
— У розпал пожежі, коли ми намагалися врятувати вас… — Він сів, змушуючи її подивитися йому в очі. Ніколь була бліда, і від неї несло димом, ніби він просочився їй під шкіру. Її одяг був погано припасований і брудний: масна пляма на лацкані, темні плями на манжетах. Погано підстрижене волосся лізло в очі. Йому хотілося дати їй свою кредитну картку й звеліти купити гарний одяг. І своєю великою, втомленою рукою відкинути тьмяне волосся з її сердитих очей. Але він, звісно, цього не зробив. — …прозвучала одна фраза. Я підозрюю, що ви її почули. Один із нас крикнув: «Вона того не варта».
Агентка Ніколь дивилася на нього прямо, її обличчя було сповнене гіркоти.
Ґамаш не відводив очей.
— Вибачте, — сказав він. — Настав час правди, для нас обох.
Ґамаш розповів, що в нього на думці. Ніколь вислухала. Він виклав їй свій план і попросив тримати його в таємниці. Вона погодилася. Агентка звернула увагу на два моменти. По-перше, він, напевне, розумніший, ніж вона думала. По-друге, він іде на дно. Коли Ґамаш пішов, вона дістала мобільний телефон. Вона говорила швидко й обачливо оглядалася.
— Я вирішила розповісти йому про дядька Сода, — прошепотіла вона. — Я знаю, знаю. Цього не було в плані. Так, сер. Але на те була причина, таке рішення мені довелося ухвалити в останній момент, — збрехала Іветт Ніколь. Вона не могла визнати, що у вразливий момент усе вибовкала. Він би подумав, що вона слабка. — Так, це був ризик, я згодна. Я боялася, що він сприйме це неправильно, але гадаю, мій задум спрацював. Схоже, моя історія його зворушила. — Принаймні ця частина була правдою. Потім вона розповіла все, що сказав їй Ґамаш.
До кінця дня випало більше ніж вісім дюймів сипкого снігу. Гарних сніговиків не зліпиш, а от снігові ангели з нього виходили чудові: Ґамаш бачив, як діти падали на пухкий білий сніг і махали руками й ногами, наче крилами.
Пожежний інспектор щойно пішов.
Звичайно, на офіційний звіт треба було почекати, але, за попереднім висновком, причиною пожежі був креозот.
— Отже, хтось підпалив креозот і вбив Петрова, — сказав Бовуар.
— Саме так, — підтвердив пожежний інспектор. — Тільки креозот підпалив сам Петров.
— Що?
— Запалюючи того дня камін, Петров фактично вбивав себе, хоча й не усвідомлював цього. Креозот — це природна речовина. Його отримують із деревини, що недостатньо просохла. Підозрюю, що димохід не чистили багато років, а деревина була сира, тож… — Інспектор підніс руки до стелі, указуючи на неминуче й аж ніяк не рідкісне явище.
Сол Петров чиркнув сірником, який зрештою вбив його.
Отже, то був нещасний випадок.
Старший інспектор визирнув у вікно. Пожежний інспектор змітав сніг зі свого пікапа. Сонце вже зайшло, й у світлі різдвяних прикрас Ґамаш бачив, як селяни розчищали свої доріжки та під’їзні шляхи, відкидаючи купки снігу, що здіймалися в повітря, наче маленькі буревії. На сільській луці Рут Зардо, перш ніж опуститися на свою лавку, кілька разів ударила по ній ціпком, щоб струсити сніг.
Напевне, п’ята година, подумав Ґамаш і перевірив годинник, потім підняв трубку й набрав номер агентки Лакост. Вона була в лабораторії поліції Квебеку, чекала на результати щодо кулона та кулі лі біен.
— Oui, allô?
— Це Ґамаш.
— Яв авто, майже на місці, шефе. Ви не повірите, що вони знайшли.
За пів години команда знову зібралася в оперативному штабі.
— Погляньте. — Лакост передала звіт Ґамашу, який надів свої напівкруглі окуляри й почав читати. — Я вирішила привезти його, замість того, щоб усе переповідати. Подумала, що ви маєте побачити це на власні очі.
Ґамаш зосереджено звів брови, ніби намагався прочитати документ маловідомою мовою.
— Що там? — не міг витерпіти Бовуар, простягаючи руку, щоб забрати папери. Але Ґамаш не віддавав їх. Натомість він продовжував вдивлятися в них, перегортаючи сторінку за сторінкою вперед, а потім назад. Нарешті він поглянув на всіх поверх окулярів. Його глибокі карі очі видавали збентеженість і занепокоєння. Наче уві сні він передав сторінки Бовуару, який вихопив їх і почав читати.