— Сподіваюся, що ні. Сьогодні ввечері у них гра.
Ем не відводила очей від його великих, обережних рук, які повільно розгортали предмет, що лежав під нею. Він лежав на столі поруч із дерев’яною скринькою. На одну незабутню мить Емілі Лонгпре знову стала юною Ем, що вперше побачила кулю лі біен. Куля сяяла і здавалася нереальною, її неймовірну красу наче ув’язнили під шаром невидимого скла. Вона викликала захоплення і страх водночас.
Як і Елеонора Аллер.
Юна Емілі Лонґпре вже тоді знала, що вони втратять її. Знала, що їхня світла подруга не зможе вижити в реальному світі. І от тепер куля лі біен повернулася до Трьох Сосен, але без свого творця.
— Можна мені потримати її?
Ґамаш передав їй до рук кулю так само, як раніше передавав скриньку, але цього разу вона щільно зімкнула навколо кулі долоні, наче обіймаючи та захищаючи щось дорогоцінне. Він востаннє засунув руку до сумки і витягнув звідти довгий шкіряний засмальцьований шнур. Із нього звисала голова орла.
— Я хочу почути всю правду, мадам.
Бовуар сидів поруч із Матінкою та уважно слухав, як колись у дитинстві слухав власну матір, яка читала йому сповнені драматизму пригодницькі оповідання.
— Коли Сісі вперше приїхала сюди, — розповідала Матінка, — вона виявила до нас неприродний інтерес.
Бовуар інстинктивно зрозумів, що під «нами» вона мала на увазі Емілі, Кей і себе.
— Вона заходила і влаштовувала нам ледве не допити. Це було ненормально навіть для такої підступної людини, як Сісі.
— Коли ви зрозуміли, що вона була дочкою Ел?
Матінка завагалася. У Бовуара склалося враження, що ця пауза їй знадобилася не для того, щоб вигадати брехню, а для того, щоб повернутися в минуле.
— На це вказувало багато моментів. Але коли я натрапила в її книжці на згадку про Рамена Даса, у мене не залишилося жодних сумнівів. — Матінка кивнула на маленький вівтар біля стіни, де на яскравій блискучій тканині стояли підставки з ароматичними паличками, що наповнювали кімнату важким духом. На стіні над ними висів плакат, а під ним — фотографія в рамці.
Бовуар підвівся й поглянув на них. На плакаті був зображений виснажений індієць у якомусь підгузку. Він стояв біля кам’яної стіни, тримаючи в руках довгий ціпок, і всміхався. Він був схожий на Бена Кінгслі у фільмі «Ганді», але, як на Бовуара, усі літні індійці були однаковими. Це був той самий плакат, на який під час минулого візиту перенесла його хвора уява. На меншій фотографії той самий чоловік сидів поруч із двома молодими європейками — стрункими, також усміхненими, у пишних нічних сорочках. Або, можливо, це були штори. Або накидки на дивани. Здивований, він обернувся до Матінки. Геть виснаженої, з немислимою зачіскою та фігурою, схожою на грушу.
— Це ви? — Він показав на одну з жінок.
Матінка підійшла до нього й усміхнулася його здивуванню та нездатності його приховати. Вона не образилася. Її це теж часто дивувало.
— А це Ел. — Вона вказала на іншу жінку. Тоді як гуру і Матінка усміхалися, інша жінка, здавалося, випромінювала світло. Бовуар ледве зміг відірвати від неї погляд. Потім він згадав знімки з розтину, які йому показував Ґамаш. Так, Матінка справді змінилася, але у природний, якщо не сказати привабливий, спосіб, і її можна було впізнати. Інша жінка просто щезла. Сяйво зникло. Тьмяніло, тьмяніло і нарешті згасло під шарами бруду і відчаю.
— Мало хто знає про Рамена Даса. Було, звісно, ще багато чого. — Матінка опустилася в крісло. — Сісі назвала свою філософію лі біен. Я прожила понад сімдесят років і чула цю фразу лише від однієї людини. Від Ел. Сісі назвала свій бізнес і свою книжку «Віднайдіть спокій». І вона використала логотип, про який знали тільки ми.
— Орла?
— Символ Елеонори Аквітанської.
— Поясніть мені це, Матінко! — Бовуар не міг повірити, що сам щойно назвав її Матінкою, але ж назвав, і це здалося йому природним. Він сподівався, що бажання посмоктати цицьку його таки омине.
— У школі ми вивчали історію Великої Британії та Франції, — почала Матінка. — Канада, очевидно, не мала своєї історії. Так чи інак, коли ми дійшли до розділу про Елеонору Аквітанську, Ел перетворилася на одержиму. Вона вирішила, що вона і є Елеонора Аквітанська. Не будьте таким чваньком, інспекторе. І не кажіть мені, що ви ніколи не гралися в ковбоїв та індіанців. Або не вдавали із себе Супермена чи Бетмена.
Бовуар пирхнув. Він не робив нічого подібного. Це було б божевіллям. Він був Жан-Клодом Кіллі, найвидатнішим олімпійським лижником. Він навіть велів своїй матері називати його Жан-Клодом. Вона відмовилася. Одначе він катався на лижах у своїй спальні, демонструючи приголомшливі результати, вигравав олімпійське золото, мчав попереду смертоносної лавини, рятуючи дорогою монахинь і вдячних мільйонерів.