— Думаю, що ми ніколи не дізнаємося напевно, — сказав Ґамаш, попиваючи своє вино. Зі слухавки доносилася мелодія «Хокейного вечора в Канаді». Цього суботнього вечора Рейн-Марі теж дивилася гру. — Томас сьогодні не дуже вдало грає.
— Йому слід триматися ближче до воріт, — зауважила вона. — «Рейнджери» вже збагнули його тактику.
— У тебе є теорія, чому Сісі раптом вирішила шукати свою матір саме зараз?
— Ти казав, що Сісі зверталася до американської компанії щодо каталогу?
— І що?
— Я думаю, може, Сісі чекала, коли досягне успіху.
Ґамаш міркував, спостерігаючи за матчем по телевізору — як гравці передавали шайбу в напрямку воріт суперника, як втратили її, а потім відчайдушно намагалися зупинити атаку «Нью-Йорк Рейнджерс». Бовуар і Лем’є зі стогоном опустилися на диван.
— Американський контракт. — Він кивнув. — І книга. Ми вважаємо, що саме тому Ел переїхала з автовокзалу до «Огілві». По місту розклеїли плакати з рекламою книжки Сісі. Один із них був на автовокзалі. Ел, напевне, побачила його й зрозуміла, що Сісі де Пуатьє — її донька, тож вона пішла до «Огілві», щоб знайти її.
— А Сісі поїхала шукати свою матір до Трьох Сосен, — промовила Рейн-Марі. Її серце розривалося від думки про те, як дві зранені душі шукали одна одну.
У голові Ґамаша виник образ кволої маленької Ел, старої і змерзлої, яка волочить ноги довгими кварталами, відмовившись від свого заповітного місця на решітці метро, у надії знайти свою доньку.
— Бий, бий! — кричали чоловіки у вітальні.
— Удар! Гол! — прокричав диктор під дикі оплески фанатів «Монреаль Канадіенс», що зібралися на «Форумі», і майже істеричні вигуки Бовуара, Лем’є, Ґабрі та Олів’є, які обіймалися й танцювали по кімнаті.
— Ковальські! — гукнув Бовуар до Ґамаша. — Нарешті! Три один!
— Що Сісі робила в селі? — запитала Рейн-Марі. Вона вимкнула телевізор у вітальні, щоб зосередитися на розмові.
— Ну, вона думала, що її матір’ю була одна з тамтешніх літніх мешканок. Тож вона, здається, розпитала їх усіх.
— А потім вона знайшла свою матір біля «Огілві», — сказала Рейн-Марі.
— Ел, мабуть, упізнала Сісі. Думаю, вона підійшла до неї, та Сісі не звернула на неї уваги, думаючи, що це просто якась вулична жебрачка. Утім Ел була наполегливою. Пішла за нею, можливо, навіть гукала її на ім’я. Але навіть тоді Сісі могла б подумати, що волоцюжка дізналася, як її звуть, із плаката. Гадаю, зрештою Ел впала у відчай і, розстебнувшись, показала їй кулон. Це ошелешило б і зупинило Сісі. Вона б згадала про підвіску, яку пам’ятала з дитинства. Її зробила Емілі Лонґпре. Другої такої не було.
— І тоді Сісі переконалася б, що та жінка — її мати, — тихо промовила Рейн-Марі, уявляючи собі цю сцену і намагаючись зрозуміти, що б вона відчувала на її місці. Прагнення знайти свою матір. Туга не лише за матір’ю, а й нестримне бажання почути її схвалення. Прагнення потрапити в рідні обійми.
А потім зустріч з Ел. Смердючою, п’яною, жалюгідною торбешницею. Її рідною матір’ю.
І що зробила Сісі?
Вона збожеволіла. Рейн-Марі здогадалася, що сталося. Сісі смикнула за підвіску й зірвала її з шиї матері. Потім вона схопила за довгий шарф і почала затягувати його все тугіше й тугіше. Вона задушила свою матір. Щоб приховати правду, як приховувала її все своє життя. Звісно, так воно й було. Що ще могло статися? Можливо, Сісі зробила це, щоб урятувати американський контракт. Вона боялася, що коли американці дізнаються, що авторка філософії лі біен і книжки «Віднайдіть спокій» мала за матір алкоголічку-волоцюжку, то відмовлять їй. Або вона могла вбити Ел, думаючи, що з неї глузуватимуть майбутні покупці.
Однак імовірніше, що Сісі ніколи навіть не замислювалася над такими речами. Вона підкорялася інстинктам, як і її мати. А інстинкти Сісі завжди вимагали позбуватися всього, що викликає неприємні почуття. Усунити, викреслити їх зі свого життя. Як вона викреслила свого покірного, слабовольного чоловіка та свою товсту й мовчазну доньку.
А Ел була для Сісі величезною смердючою неприємністю.
Елеонора Аллер загинула від рук своєї єдиної дитини.
А потім загинула дитина. Рейн-Марі зітхнула, засмучена історією, яка промайнула в її уяві.
— Якщо Сісі вбила свою матір, — розмірковувала вона, — то хто ж тоді вбив Сісі?
Ґамаш хвилину помовчав, а потім назвав ім’я.
Іветт Ніколь лежала на ліжку у своєму номері на другому поверсі готелю, прислухаючись до «Хокейного вечора в Канаді» та вибухів емоцій, які час від часу доносилися з вітальні. їй страшенно хотілося бути там разом з усіма. Говорити про новий контракт Томаса, про те, чи варто звинувачувати тренера в провальному сезоні та чи знали в Торонто про травму Паже, коли продавали його «Монреаль Канадіенс».