Гелена
Далеко десь і близько разом я,
І світ увесь по-новому сія.
Фауст
Душа в мені огнем жаги взялась;
Я мов у сні — зникає місце й час.
Гелена
Я віджила й відмолоділа знов;
Це все дала мені твоя любов.
Фауст
Як зрозуміть цю долю пречудну?
Ми мусим жить — бодай лиш мить одну…
Форкіада
(увіходить прожогом)
Киньте читанку кохання,
Пустотливе воркування,
Воркітливе пустування, —
Розважатися не час.
Чуйте — віє даль грозою,
Сурми грають десь до бою,
Згуба близиться до вас.
Менелай шикує лави
Змити в битві бруд неслави,
Загасити пал образ!
Переможця взнаєш злобу —
Буде те, що й Деїфобу, —
За жіночий любий лас.
На гілках повиснуть зайди,
А на зрадну жінку, знай ти,
Жрець сокиру вже припас.
Фауст
Ізнов завада, знову неприємності!
І в небезпеці не люблю я кваплення.
Зла вість гінця й найкращого обриджує,
А ти, найбридша, в злих вістях кохаєшся.
Але у нас тобі не пощасливиться —
Пусті слова! Немає небезпеки тут,
А якщо й є — то нам до неї байдуже.
Сигнали, постріли з веж, сурми й жоломійки, військова музика, похід потужного війська.
Дивись, як одіб'ють удар той
Хоробрі витязі мої:
Лиш той любові жінки вартий,
Хто вміє захистить її.
(До ватажків, що вирізняються із лав і підходять до нього).
В них погляд стримано-жагучий;
І переможна в них хода;
Це — порив півночі могучий,
Це — сила сходу молода.
Одіті в сталь, повиті в грози,
Де йдуть вони — усе паде,
І скрізь по тій жахній дорозі
Земля гуде — луна іде…
Перехопились через Пілос, —
І Нестор здержать не здолав,
Царків рушення розчепилось
Під ярим тиском буйних лав.
Женіть же звідси Менелая,
Зіпхніть у море знов мерщій!
Хай там добичником шмигляє,
Як до душі йому розбій.
Ви нині герцоги, владуйте,
Я вам весь край оддам у лен —
Цариці Спарти всі слугуйте,
Вона над вами сюзерен.
Германцю я Корінф лишаю,
Нехай затоки береже,
А готу звірюю Ахаю —
Хай крутояру стереже.
Хай франк іде собі в Еліду,
Мессену сакс бере в уділ,
Норман посяде Арголіду,
Морський очистивши окіл.
Для ворогів незламні в гарті,
Між себе — мов одна сім'я,
Ви підкоряйтесь тільки Спарті,
Де трон володарки сія.
Вона вщасливить всю державу,
Зичливо дбаючи про всіх,
І суд, і право, й силу, й славу
Всяк найде в неї біля ніг.
(Сходить із престолу, князі обступають його навкруги,
щоб краще почути його накази й розпорядження).
Хор
Той, хто красуні жадає собі, —
Передусім обачно
Доброї зброї хай припасе!
Словом лагідним він добув
Найцінніше на світі, —
Та здобуток непевний той;
Хитрий підлесник украв би його,
Смілий розбійник одняв би його, —
Тим зазіханням відсіч готуй!
Нашого князя за те я хвалю
І над усе ціную,
Що так уміло й сміло з'єднав
Він дружину хоробрую,
Завше вірну й покірну.
Всі сповняють наказ його,
Кожен для себе на зиск і користь,
Для можновладця на дяку й хвалу,
Для обох разом на славу й честь.