Фауст
Е, ні, то витівка пуста!
Годуй народ, учи, виховуй,
Держи його в теплі, в добрі,
На дяку все ж не розраховуй;
Ледь що — бунтар на бунтарі.
Мефістофель
А потім би, препишний і розкішний,
Побудував собі дворець потішний;
Серед полів, лугів, горбів
Я б сад небачений розбив,
А в ньому бархатні альтани,
Прехитро вряджені фонтани,
Алеї тіняві прямі
І гроти в лагідній півтьмі.
Між скель криштальні водоспади,
Перлисто-піняві каскади…
У затишку там не один домок
Ховав би найпрекрасніших жінок;
Я б насолоджувався грою
То із одною, то з другою,
Не знаю, як кому — мені
Жінки любіш у множині.
Фауст
Модерна гидь, Сарданапале!
Мефістофель
Та хто ж їх може осягти,
Твої величні ідеали?
Чи не на місяць часом ти
Тепер скеруєш літ зухвалий?
Фауст
Ізнов не те! І на землі
Для діл великих місця стане,
Звершиться диво несказанне;
Чи в мене сили замалі?
Мефістофель
То слави ти бажаєш нині…
Недарма був при героїні!
Фауст
Я влади прагну, володінь.
Діла — це суть, а слава — тінь.
Мефістофель
І все ж — де візьмуться піїти
Твої діла вікам явити
І дуром в інших дур живити.
Фауст
Де знать тобі, ницак лихий,
Чого бажає дух людський?
Не зрозуміть тобі ні в вік,
До чого прагне чоловік.
Мефістофель
Гаразд, як хочеш, так і буде!
Одкрий мені свої причуди!
Фауст
Дивився я на море неозоре,
Що ненастанним виром вирувало,
Розгойдувало круто хвилі-гори
І плоский берег рвійно штурмувало.
Тоді мене досада узяла,
Бо вільний дух, що цінить всі права,
Обурюється щиро проти зла,
Не терплячи сваволі торжества.
Гадав я перш — то просто гра випадку;
Дивлюсь — вода назуспіт геть пішла,
Покинувши все те, що здобула;
А прийде час, то почина з початку.
Мефістофель
(до глядачів)
Подумаєш — велика новина!
Наш брат це сотні тисяч років зна.
Фауст
(провадить запально далі)
Отак вода, безплідна, як безвіддя,
На береги поширює непліддя,
Здіймає хвилю раз у раз страшну
Й затоплює пустельну мілину;
Пограються вали ті шаленисті
І йдуть назад без жодної користі.
До розпачу доводить розум мій
Безцільна сила яросних стихій…
І рветься вже туди мій дух крилатий:
От з чим боротись, от що подолати!
І це можливо! Хай хоч як буя
Свавільна й дика водна течія,
А є й на неї греблі та загати:
Найменший горбик мусить оббігати,
В найменшу ямку мусить уступать…
Отож і став я думать і гадать,
Як осягти рідкої насолоди,
Як одвести від узбережжя води,
Як побороти непокірний вир
І звузити вологи тої шир.
Обміркував я зріло це завдання,
Ти ж поможи здійснить моє жадання.