КОЛО КОЛОДЯЗЯ
Л і з а
Про Варку чула вже, чи ні?
Г р е т а
Ні, мало я на вулиці бувала.
Л і з а
Вже догулялась, нагуляла…
Сивілла повіла мені.
Пишайсь тепер!
Г р е т а
А що?
Л і з а
Та вийшло зле:
Як їсть, себе годує і… мале
* * *
Любив дівчину вірно
До смерті Тульський цар
................................
...........................дар.
Як мила умирала —
Золотий бокал дала…
................................
Вірно мила полюбила
Свого вірного царя…
Умирала-подарила
Золотого пугаря.
Над пугар царю немає:
На бенкетах досхочу
Наливає, випиває —
Сльози стануть ув очý…
А як став той цар старіти —
Все оддав своїм синам:
«Все беріте, любі діти,
Тільки чарки не оддам».
Раз у замку коло моря
Царський пир він пирував,
Та із лицарями з горя
Наливав та й випивав…
ОГРАДА
О діво,
Глянь милостиво,
Така мені печаль-жура!..
У серці болі —
Мечі там голі —
Ти бачиш: син твій умира…
І ти зітхаєш,
І посилаєш
До бога зойк: Печаль-жура!..
Хто знає, як крає
Мене пекучий біль?
Що у серці в мене грає
І чого воно бажає,
Це відомо лиш тобі…
Куди вже б не пішла я,
А в серці туга злая,
Ой злая ще й німа…
Я плачу, плачу,
Душа горить з розпáчу —
Самотня я, сама…
У грядці під віконцем
Лила я сльози гіркі,
Коли для тебе вранці
Ірвала ці квітки.
Заграло у кімнаті
Проміння блищучи,
А я вже на кроваті
Сиділа плачучи. —
Врятуй, нехай в ганьбі не мру
О діво,
Глянь милостиво
Ти на печаль мою, журý…
СОБОР
З л и й д у х
Не так було, Ґретхен,
Коли ще невинна
Перед вівтарем
З старенької книжечки
Молилася ти;
То гри дитячі,
То бог у серці!
Ґретхен!
Де розум твій?
В серці твойому
Гріх страшний лежить.
Ти молишся за душу матері!
Ти мук їй віковічних завдала!
На твойому порозі кров…
А у грудях у тебе
Уже хвилює хвильно,
Жахаючи тебе,
Страшне передчуття… Яке?
ВАЛЬПУРГІЄВА НІЧ. ГАРЦЬКІ ГОРИ
Фауст, Мефістофель
М.
Хотів би мать тепер метлисько?
Мені б оце — дебелого козла,
Бо звідси нам до цілі ще не близько…
Ні, із ціпком я ще не похилився низько.
Мене ще втома не змогла.
Та нащо шлях коротший нам?
Як в лабірінті йти через долини
І підійматись на вершини.
Які почин дають прудким струмкам —
Скрашає путь це все мандрівникам.
Весна, весна… В березі мріє-лине;
Нащо сосна — відчула й та її…
Невже ж вона, весна, на нас не вплине?
М.
Зимові почуття мої,
Весни моє не знає тіло.
Коли б оце завія сніжана!
Підбився вгору сумно-запізніло
Червоний місяць — коло не сповна —
Ну й світить! Крок не обійдеться жоден
Без того, щоб не вдарився об щось…
Хіба кликнути вогник? Згоден?
Он-он дивись, як весело знялось!
Агов, дружок! Ходімо з нами краще,
А то ж згориш ти напропаще,
Будь ласка, нам ізверху присвіти!