Сам не свій від люті, Коцка відійшов од дверей. Не дуже приємна річ бути запертим разом з трупом. Він оглянувся навкруги. Капелюх невідомого валявся на підлозі. Коцка помацав потилицю. На ній вискочила добряча гуля. Потім підійшов до дверей і почав з усієї сил стукати. Прислухався — тихо. Знову заходився стукати. Вже хотів стріляти в замок, коли почув квапливі кроки. На всякий випадок вийняв пістолет і переклав його кишеню пальта, готовий у разі потреби вистрілити.
— Хто там? — спитали за дверима.
— Відчиніть! Не бійтеся, я не мрець! — гукнув Коцка.
Скрипнув ключ у замку. В дверях показався санітар інституту. Весь його вигляд свідчив про те, що він страшенно перелякався. Витріщивши очі, дивився на схвильованого старшого лейтенанта.
— Як ви сюди потрапили? — здивовано спитав санітар.
— Тепер не час допитуватись про це! — збуджено відповів Коцка. — Я старший лейтенант Барді. Ось вам телефонний номер, негайно подзвоніть підполковнику Челеї і скажіть від мого імені, щоб він спішно прибув сюди. — І Коцка на аркушику з блокнота написав номер і дав папірець санітарові.
Санітар ще не отямився від здивування і лише кивав головою, не розуміючи, що діється навкруги. Взявши у Коцки папірець, він швидко пішов.
Коцка з полегкістю зітхнув і вийняв з замка ключ.
«Дуже шкода, що проґавив отого типа, — розмірковував він. — Від нього можна було б дещо довідатись».
Знайшовши пістолет, Коцка обережно загорнув його в хусточку і поклав у кишеню. Потім підійшов до ванни і гидливо оглянув знівечене тіло. Обличчя мертвого було прикрите простинею. Коцка вирішив обшарити всі кишені. «Що шукав невідомий? Щось, безсумнівно, дуже важливе. Інакше він не пішов би на такий риск». Нахилився над трупом. Відчувши через тоненьку матерію сорочки холодне тіло, він здригнувся. Тут наче щось є. Він обережно всунув у кишеню сорочки пальці і витяг тоненького папірця, складеного вчетверо. Коцка розгорнув записку і прочитав:
«Точно о пів на першу будь на умовленому місці. Зупини вантажну машину, яка подаватиме сигнали правою поворотною лампочкою. Все інше тобі передасть водій. Фреді».
Цікаво, що Фреді ніде в листі не ставив надбуквених знаків.
Коцка взяв капелюх невідомого, вийшов з моргу і замкнув двері. По дорозі оглянув підкладку капелюха. Нa внутрішньому боці були літери «Р. В.» Біля входу в підвал Коцка дочекався Челеї. Докладно доповів про всі події. Підполковник уважно вислухав. Потім разом пішли до головного лікаря.
— Ви давали комусь дозвіл оглянути Вільдмана? — звернувся до нього підполковник.
— Я особисто не давав, — відповів той. — Але можна спитати чергового лікаря. — Він підняв трубку, набрав номер.
Через кілька хвилин у кабінет зайшов молодий чоловік у халаті. Він запитально глянув на керівника інституту.
— Скажіть, колего, ви давали комусь дозвіл оглянути труп у камері номер два?
Черговий лікар трохи подумав і дав ствердну відповідь.
— Кому? — спитав жваво Челеї.
— Був тут лікар з відділу аварій поліції.
— Як його прізвище?
— Цього я вам, на жаль, не скажу. Вилетіло з голови.
— І ви так просто пустили його?
— Він показав своє посвідчення.
— На ньому була форма? — поцікавився Челеї.
— Ні, він був у цивільному одязі. Коли не помиляюсь, на ньому був плащ захисного кольору, капелюх, в руці тримав коричневу лікарську сумку.
— Дозвольте, — встряв у розмову Коцка. — Спробуйте відновити в пам'яті його обличчя.
Молодий лікар підпер долонею підборіддя і почав згадувати.
— Коли не помиляюсь, — сказав він через деякий час, — вилицювате обличчя з гостро окресленими рисами, карі очі, густі чорні брови. Хоч він весь час всміхався, зубів його я не бачив. Одна цікава деталь — у нього довгі пальці, довші, ніж бувають звичайно.
Коцка глянув на підполковника.
Він! — Повернувся до чергового: — Спасибі.
Я можу йти? — спитав той і підвівся.
— Так, — сказав Челеї.
Підполковник і старший лейтенант теж попрощалися і вийшли.
— Ну, Коцко, — спитав усміхаючись підполковник, — як тепер дивишся на цю справу?
— Вже ясніше, — одказав старший лейтенант. — Я певен, що морг сьогодні вранці відвідав наш друг Фреді. Хотів забрати записку, але не встиг.