Перед корчмою вийшов з таксі. Олайош уже чекав його. В залі було мало відвідувачів.
— Ви давно тут? — спитав старший лейтенант.
— Кілька хвилин, — відказав Олайош. — Підполковник Челеї не прийде?
— На жаль, у нього спішна робота, мені довелось замінити його…
— Нічого. Я вас слухаю.
Коцка замовив пиво, почекав, доки офіціант відійшов, і звернувся до Олайоша.
— Підполковник сказав мені, — промовив він тихо підкидаючи на долоні запальничку, — що ви згодні допомогти нам…
— Звичайно, — всміхнувся Олайош. — А про що конкретно мова?
— Я коротко розкажу вам суть вашого завдання В ресторані «Лілія» є молода офіціантка. Вона цікавить нас. Вам треба було б познайомитися з нею…
— Вона хоч вродлива? — спитав сміючись Олайош.
— Не з потворних… Ось які в мене міркування, послухайте, будь ласка.
Гейза Олайош з цікавістю слухав тиху розповідь старшого лейтенанта.
Підполковник Челеї співчутливо дивився на сивого вченого. Голуб, відкинувшись на спинку крісла, говорив повільно і стомлено.
— Мені дуже прикро, пане підполковнику. Дуже прикро.
— Я бачу, професоре, ви й тепер вважаєте, що Краснай — чесна людина.
— Так, — відповів вчений. — Правда, моя думка не має великої ваги, — всміхнувся він гірко. — Я й досі виступав за нього. І ось він втік. Знаю, цей факт суперечить моїй думці. Ви можете законно заявити: ось, мовляв, яких людей захищає Голуб. Можливо, ви матимете рацію. Бо ж зрештою Краснай своєю втечею порушив існуючі закони. І коли б навіть мені вдалось добитися його повернення, ви завели б на нього карну справу, бо закон є закон. Слідчі органи не зважають на те, що відбувається в душі людини.
— Пробачте, що переб'ю вас, — сказав з усмішкою підполковник. — Це не зовсім так. Трапляються, звичайно, помилки і в нас, але ми цікавимось також мотивами вчинку. Безперечно, злочин проти суспільства, проти держави лишається злочином і в тому разі, коли той, хто вчинив його, не мав злочинного наміру, а просто не знав законів або поводився по-дитячому необачно. Справа суду врахувати ці обставини, і він враховує їх. З людської точки зору можна зрозуміти причину того чи іншого злочину. Але прощати злочину не можна.
— Виходить, коли б Краснай розкаявся і повернувся додому, його б засудили?!
— Це вже компетенція суду, — відповів Челеї. — Я можу тут висловити лише свою особисту думку, а вона навряд чи цікавить вас.
— Помиляєтесь, вона цікавить мене…
— Ви поставили мене в нелегке становище, — засміявся Челеї, — бо я дуже добре розумію душевний стан хлопця. Я знаю той тип людей, до якого він належить. З них можна виховати корисних громадян. А минуле цього хлопця зобов'язує його бути чесним. Можливо, помилка полягає в тому, що викладачі мало цікавилися ним як людиною…
— Ви не відповіли, — перервав учений. — Засудили б ви його чи ні?
— Так, засудив би, — відповів Челеї. — Я засудив би хлопця, але потім надав би йому можливість продовжити навчання і спокутувати провину.
— Розумію, — мовив Голуб стомлено, опустивши повіки.
Челеї уважно розглядав старого вченого.
— А як бути з тією людиною, що, на мою думку, свідомо зіпхнула хлопця з правильного шляху? Такі люди, як правило, чомусь залишаються непокараними. Мені говорили, що Каллош уже знає про втечу і тепер кожному доводить, що він був правий.
— Каллош діяв неправильно, — одказав Челеї. — Не тому, що розпочав дисциплінарну справу проти хлопця. Його провина полягає в тому, що він ввів в оману своїх керівників. Наскільки мені відомо, товариш Шомош наказав провести суворе розслідування.
— Ну, це ще видно буде, — з недовір'ям промовив учений. — Але повернімося до причини ваших відвідин, пане підполковнику.
— Товариш Шомош послав мене по листа, якого написав вам Краснай.
— Так… так… — промовив учений. — Зараз принесу. — Він підвівся.
— Крім того, я хотів ще обмінятися з вами думками з приводу деяких питань…
— Будь ласка, охоче поговорю з вами… — Голуб підійшов до письмового стола, відшукав у ньому блідо-зелений аркуш і дав підполковникові.
Прочитавши лист, Челеї спитав:
— Дозвольте взяти лист з собою?
— Прошу. Так про що ви хотіли поговорити?
Челеї клацнув своєю запальничкою, дав професорові припалити. Потім і сам закурив.
— Мені хотілося б знати, в якій мірі хлопець обізнаний з результатами ваших дослідів, з їх суттю? Конкретно: я маю на увазі, що він міг би про них сказати, коли б, припустімо, в Австрії чи десь-інде, його примусили розкрити результати дослідів?