Але сенсаційно-захоплююче повідомлення деяких газет, що Хаббл дав позитивну відповідь на вічне запитання про те, чи є життя в космосі, господар Астрономічної обсерваторії Київського університету імені Тараса Шевченка коментує дещо стримано й охолоджує мій запал:
— Хаббл ще не дав такої відповіді, преса перебільшує. До програми багатьох космічних досліджень входить пошук інших планетних систем. Досі їх знаходили за непрямими ефектами. У телескоп ми ще не побачимо біля зірки (тамтешнього Сонця) планет, навіть якщо вони там і є. Річ у тім, що зірка просто сліпить земного спостерігача своїм промінням. А близькі планети — не самосвітні, бо вони маленькі. Отож до програми Хаббла входить пошук планетних систем, на яких можливе життя. Але саме життя на них знаходять не телескопи — його шукають у космосі не одне десятиріччя з допомогою радіозондування. Але все марно. Поки що. Хоча якщо в космосі є розумна цивілізація, бодай і на такому рівні, як наша, не кажучи вже про вищу, то вона зверне увагу — має звернути! — на наші радіохвилі.
— Хаббл знайшов такі планети, про які можна, бодай обережно, сказати: так, життя там можливе?
— Знайшов. — І по хвилі: — Але не саме життя, це навіть йому не під силу, а — планетні системи, на яких можливе життя.
— В тім числі й розумне? — я був просто на піднесенні.
— На це важко відповісти. Поки що.
— Лише в нашій Галактиці, в Чумацькому Шляху зірок майже 300 мільярдів. То невже ж хоч біля деяких з них не можуть існувати планети бодай із зародками життя?
— Можуть. Але сьогодні у Всесвіті я знаю лише один вияв розуму — гомо сапієнс з планети Земля.
То хто ж ми, земляни? Унікальне явище? Може, іншого такого у Всесвіті більше немає? А якщо і є, то в іншій формі, наприклад, без емоцій, з однією лише голою логікою, і нам з ними контактувати буде дуже важко? А, може, чужий розум уже давно спостерігає за нами і знає про нас більше, аніж ми самі про себе? Можливо, він і не в далекому космосі, а десь поруч, в інших вимірах, нам не підвладних? Людина, наприклад, бджолу вивчає сотні років, ба тисячоліття! І наукових праць про цю корисну комаху назбиралося вже стільки, що їх і в музеї не вмістиш, а сама бджола, живучи з нами на планеті Земля, навіть не підозрює, що поруч неї розумні істоти, звані людьми, що вони її вивчають…
Втім, цілком можливо, що ми — унікальне явище. Уже понад сторіччя шукають астрономи життя в Космосі — і не знаходять.
До ХVII ст. люди спостерігали небо без допомоги оптичних приладів. Тільки винайдення оптичних телескопів дозволило вченим проникнути в глибини космосу. У 1608 році голландські оптики продемонстрували перші зорові труби. Винахідники помістили дві лінзи в трубу і виявили, що, дивлячись в неї, віддалені об’єкти здаються ніби ближчими. Проміння світла, що йде від об’єкта, лінзи переломлюють і будують його збільшене зображення. Італійський астроном Галілео Галілей, скориставшись цим винаходом, побудував телескоп— рефрактор, який збільшував у 30 разів! (Перші рефрактори мали досить довгу трубу — для того, щоб забезпечити значно більше збільшення). Але великі лінзи зробити складно, адже лінза діаметром більша 1 м змінює свою форму під дією власної ваги. Крім того великі лінзи мають хроматичну аберацію — навколо зображення об’єкта з’являється кольорова кайма.
Ісаак Ньютон винайшов перший рефлектор у 1668 році. Себто телескоп не з лінзою, а з дзеркалом. (Його дзеркало було виготовлене з міді).
Уільям Гершель (1738-1822 рр.) збудував великий рефлектор у своєму саду в Британії. Діаметр його дзеркала був 1,2 м. Це допомогло спостерігати досить слабкі об’єкти. Але виникла деяка незручність: спостерігач мусив стояти на платформі під телескопом.
До всього ж рефрактори попри все збирали мало світла. А щоб розгледіти деякі об’єкти і отримати детальніше зображення, потрібні були великі телескопи, які більше збирають світла.
У 1668 році з’явився рефлектор. Це був найбільшої конструкції телескоп, і сьогодні всі вчені використовують великі телескопи світу — рефлектори. Якщо у рефракторі для отримання зображення об’єкта застосовують лінзи, то в рефлектора — вигнуті дзеркала. Для збирання світла у рефлекторах використовують великі, ідеально гладкі дзеркала — їх, між іншим, виготовити легше, як великі лінзи. Тому діаметр об’єктива рефлектора може вимірюватися кількома метрами. (Для порівняння: зіниця нашого ока, що пропускає світло, має діаметр до 7 мм). А вже з рефлектором зображення передається в комп’ютер і наукову апаратуру, або на потужну цифрову камеру.