І стали вони звідтоді — бодай і вигнані з раю (а хто не помиляється? Кінь на чотирьох, а й він спотикається) жити— поживати і добро та дітей наживати.
А що ж Ліліт?
Як вона жила звідтоді, як дременула, що аж шлях за нею закурів, із раю, з Едему квітучого у світ великий, але грішний?
Не запав за нею слід, не щезла вона. Вигулькнула. Як почула, що й Адама вигнано з раю з новою вибраницею. Виходить, не вона одна така… нестійка. Прибігла якось до Адама лисицею… хі-хі та ха-ха!.. Як же це ти з новою жіночкою дожився, що з раю тебе втришая витурлили? Ой, Адам! Зроду б не подумала, що й ти здатний на гріх! Цим ти мені аж цікавішим став. Навіть не впізнаю тебе, Адаме, синок Божий і раптом… согрішив! Хі-хі, ха-ха!.. Дай я на тебе хоч подивлюся, грішнику ти мій! Давно б так, тоді б і не довелося мені брати ноги в руки і давати драла з раю. Але не біда. Втрачене ще можна навернути. Га? Га-а??? Як ти дивишся на це, Адамчику?
І буцімто навіть забажала повернутися до мужа колишнього свого — не знаю, правда, в якій іпостасі, адже місце законної жони у нього вже зайняла Єва, Адам було розхвилювався як зустрів Ліліт, все минуле — не таке вже й далеке — і сколихнулося в його душі, надто все ще чарівливо-спокусливою була клята і ненадійна Ліліт! А поживши в грішному світі, чарівливішою і ще спокусливішою стала гемонська вертихвістка!
Та за такою на край світу побіжиш, а не те, що з раю. Не встояв Адама перед її чарами.
— Що, Адамчику, з раю вилетів? — тягнула вона насмішкувато і від того ще звабливішою ставала. — А Єва твоя… х-хороша. Я просто накивала п’ятами з раю, яко блудниця, а вона ж, свята та праведна, а що втнула?!. Божу заборону порушила, спокусі змія піддалася свята та непорочна!.. Хоча… Дякуючи Єві ти нарешті спізнав гріх з жінкою — найсолодший і най— бажаніший з усіх гріхів. Чоловіком нарешті став не глиняним, як зі мною, а справжнім. В гарячії плоті. От що таке гріх з жінкою! Тепер втямив?
— Та що ти таке речеш стидне?
— Може й стидне, але житейське. Бачу, бачу в твоїх очах блуд, колишній райський насельнику. Тепер ти справжній чоловік, аж я не проти з тобою знову закрутить шури-мури. Я ж бо Ліліт — птиця нічна. А царство любові — ніченька, і темная, і зоряна та ясная. Я в ній богиня…
Не встояв Адам (слабаком виявився чи що?) проти чарів Ліліт — став з нею… жити. Спершу потайки крутив, а тоді, як розхоробрився то і відкрито, у смак увійшов, стала йому Ліліт не то жінкою, не то коханкою— блудницею. Та й не боявся Адама тепер вже нічого. Розумів: то з раю можна вигнати за гріхи, а з грішного світу за гріхи вже нікуди виганяти — гуляй душа!
І загуляв чоловік — як і загулюють його далекі потомки, та так що довго не міг отямитись Ледь Єву не кинув. Добре, що вчасно схаменувся.
Як свідчать апокрифи — правда, не визнані церквою, — буцімто 81 рік жила Ліліт. Як жінка з Адамом, коли повернулася до нього. То виходить, на той час Адам став двоєженцем? І буцімто в них ще й діти були. Отакої! Правда, з тих дітей — від Ліліт — повиростали люди все злі та недобрі (на відміну від Євиних, котрі всі ставали добрими та милосердними).
Ось звідтоді й розділилося людство і пішли творитися два його типи: злі та недобрі від Ліліт та добрі й милосердні від Єви. От що буває, коли чоловік, маючи жінку, в гречку стрибає. Буцімто Каїн був сином Ліліт і вбив він не рідного свого брата, а — зведеного, адже Авель був сином Єви. Звідси й почалися наші сімейні непереливки, чвари-розбрати, стрибання в гречку, різні амурні походеньки, шури-мури і таке інше їм подібне, для багатьох чоловіків спокусливе.
Звідтоді звинувачують Ліліт у всіх мерзенних капостях, мовляв, вона сама така була, як і вчинки її недобрі. Від неї, мовляв, народжувалися біси, перевертні, вампіри, бо вона сама буцімто володіла тими рисами, що присутні цим жахливим створінням. І навіть ссала кров у новонароджених малят. Могла й сама перетворюватися в перевертнів (із симпатичними жіночими личками), навіть, у звірів — частіше всього в кішок та гусок.
Стоп, стоп!.. Не будемо драматизувати ситуацію та очорнювати Ліліт різними вигадками — все ж таки вона була першею жоною прабатька нашого. Шануймо її бодай за це. А що вона передала деякій частині людства деякі свої негативні риси та якості (чи не на генетичному рівні), то… Не знаю, не знаю. Передала чи не передала… Це, як кажуть, ще довести треба. Тож нічого обмову гнати на чарівну жінку, що хоч і завдала Адамові клопотів, але ж і ощасливила його — птиця нічної грішної любові про яку мріють — і мріяли у всі віки минулі, і мріятимуть у всі віки прийдешні, — всі чоловіки планети Земля. Дай їм, Боже!..