— Щось я не второпаю, шановна пані, що переноситься? — в цей час робот служка приніс мені склянку холодної води, але я подумав, що треба було б випити чогось міцнішого в даній ситуації. — Сам об’єкт чи його копія?
— А ще розгадуєте таємниці для часопису «НТ-Р», — дорікнула мені хоч і сувора, але всезнаюча дама. — Переноситься, себто телепортується не сам об’єкт, а точна інформація про нього. А вже в потрібному місці по ній «будується» об’єкт. Точніше, його копія. Не з речовини оригіналу, а з інших тотожних атомів.
— Гм… Виходить, в Туманність Андромеди було послано не самого командора у плоті, не Хому Мак-Макогіна, а лише його копію?
— Ви попали нарешті в точку, шановний добродію. Копію Хоми Мак-Макогіна ми й послали туди, куди він забажав — в галактику Андромеди на якусь дуже важливу міжзоряну конференцію чи симпозіум. Рівно через мить… А мить, як ви знаєте, дуже короткий проміжок часу, момент. Якась частка секунди. Пху і все! Так ось, через мить — раз і два! — він уже був за вказаною адресою. За мільярди мільярди кілометрів в Туманності Андромеди. Це і є так звана квантова телепортація. В чому її суть? — запитала мене дама-референт.
Але про це я запитав її, тож вона змушена була мені розжувати:
— Припустимо, в іншій галактиці треба створити вашу подобу. Для цього вас треба досконало вивчити, щоби досьє на вас було грубезним. Від і до. А вже тоді повний опис вашої сутності неповторної та фізіології і послати туди, куди й треба — в іншу Галактику.
— А там…
— Правильно, там відновлять вашу точну копію. На основі надісланих нами даних про вас. Себто, повторюю: ми телепортуємо не сам об’єкт, а лише його стан. Оскільки ж атомні частинки з яких ми складаємося, тотожні і всюди одинакові, хоч у нас, хоч в інших світах, там створять точно такий об’єкт. Себто в Туманності Андромеди, отримавши дані про Хому Мак-Макогіна і заходилися створювати його точно копію.
Дама-референт майже весело на мене дивилася, виявившись, між іншим, ще й нічогенькою особою розпрекрасної жіночої статі. «Ось що таке жіночка посмішка» — мигцем подумав я. — Сувора на вигляд дама, а посміхнулася і нате вам — просто чарівне жіноче створіння…» Але моя лірика миттєво і зникла, як дама-референт, погасивши посмішку, знову стала суворо-офіційною. З її подальшої розповіді я збагнув нарешті жахливу річ і відчув, як у мене на лобі виступив піт. Чомусь холодний.
— І ви… ви командора Хому Мак-Макогіна перед телепортацією його копії, розіклали на Землі? На елементарні частинки?
— Звичайно, — спокійно — надто спокійно! — відповіла сувора дама. — Але що вас, я не розумію, так схвилювало? Це миттєва операція — розкладання людини на елементарні частинки. Заведуть об’єкт, тобто людину, в апаратну, натиснуть відповідну кнопку — бух, бах, б-ба-абах! Лясь, торох!.. Спалах світла і ваш комендор, якого ви розшукуєте, вже матеріалізувався в Туманності Андромеди, Куди світло, повторюю, летить аж цілих два мільйони років. А в нас — бух, б-бах…
— … лясь, торох? І — все? І подорож завершена?
— Саме так.
Я з трудом перевів подих. А перевівши, по-простому, по-народному, як то робили мої далекі предки, — незважаючи на присутність дами, рукавом витер з лоба холодний піт. І хоч витер мовби ж культурно, дотримуючись народної традиції, освяченої віками, але вихована дама аж зморщилась — мабуть мій вчинок видався її взірцем мого безкультур’я.
— Стривайте, стривайте… Я починаю здогадуватися. Хоче повірити в це мені чомусь не хочеться. Отже, командора Хому Мак-Макогіна ви розіклали на елементарні частинки…
— Ви мислите цілком логічно, — сувора дама змушена таки була похвалити мій розумовий потенціал.
— Послали його копію в Туманність Андромеди, вона мить — фуррр! — і там. Це ясно. Не ясно лише одне: де подівся сам оригінал? Себто Хома Мак-Макогін.
— На жаль… Я дещо… гм-гм… перехвалила ваш розумовий потенціал. Як і вашу тямовитість. Ви, даруйте, дещо нетямущий. Де подівся Хома Мак-Макогін при телепортації? А… ніде. Він… Річ у тім… Візьміть себе в руки. Вихідний матеріал при телепортації просто… просто руйнується.
— Я-ак? Натурально?
— А як же інакше? Звичайно, тільки натурально. Ми, — аж губи ображено закопилила, — працюємо без браку. Зруйновуємо об’єкт тільки натурально і якісно.
— Даруйте, я щось все ж таки… таки не второпаю. Хома Мак-Макогін… зруйнований? Та чи він річ яка?
Аби я зміг нарешті отямитись, роботу— слузі довелося піднести мені щось… гм-гм… міцненьке. (Що саме — я з поспіху не второпав, і спорожнив посудину на довгій ніжці).