І потім сказав Господь:
«Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то я вчинив був. Надалі, по всі дні землі сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!»
КАТАСТРОФІЗМ (від грецьк. загибель, руйнування) — метафізичне вчення, за яким розвиток земної кори й органічного світу відбувається нібито внаслідок періодичних всеземних геологічних катастроф (катаклізм). Виник у XVIII ст. в Західній Європі, окремі ідеї катаклізму зародилися у глибоку давнину. Найбільшого розвитку набув у 1-й половині XIX ст. Катаклізм мав два напрями: нептунізм і плутонізм. Один із основоположників катастрофізму — А. Кюв’є, який об’єднав обидва напрями. 1812 року він прийшов до висновку, що під час катастроф на більшій частині Землі вимирало все живе, а потім на стані спокою планета знову заселялася органічним світом, який переселявся з областей, що не зазнали катастрофи. Його послідовники… вважали, що катастрофи повністю знищували органічний світ Землі, який після кожної катастрофи створювався новими божественними «актам творення». В середині XIX ст. катастрофізм почав втрачати своє значення у зв’язку з нагромадженням фактів, що свідчили про еволюційний розвиток неорганічної природи і органічного світу… Матеріалістична критика катастрофізму сприяла формуванню уявлення про поєднання еволюційного і стрибкоподібного розвитку Землі та її органічного світу. Деякі буржуазні вчені знову відроджують окремі ідеї катастрофізму, відомі під назвою неокатастрофізму». — УРЕ, т. 5, стор. 63.
Катастроф, що забрали тисячі, десятки тисяч людських життів на планеті Земля було та було — і природних, і техногенних.
Це і загибель в Егейському морі острова Санторін (після виверження вулкану місто було засипане попелом на висоту 30-35 метрів — висота дев’ятиповерхового будинку!), загибель острова Кріт з усією його цивілізацією; це й потоплення легендарної Атлантиди, чи знищення Везувієм Помпеї, численні землетруси. Вулкан Мерапі в Індонезії у 1672 році змінив русла дев’ятьох річок, які текли біля його підніжжя, стер з лиця землі десятки міст і сіл, повністю перекроївши ландшафт на величезній території. В Китаї у 1556 році в провінції Шаньсі відбувся один з найпотужніших і найжахливіших землетрусів, коли число його жертв сягнуло 830 000 чоловік!
Чума в Європі у ХIV ст. забрала десятки й десятки тисяч жертв.
Тільки у Франції у 577 році страшна епідемія чуми забрала мільйони жертв! Жахливе лихо приніс португальцям землетрус в Ліссабоні у 1755 році.
Німецький поет Гете залишив про Ліссабонський землетрус такий запис: «Першого листопада 1755 року відбувся Ліссабонський землетрус, що вселив безмежний жах у світі, який вже звик до тиші та спокою. Земля хилитається й трясеться, море закипає, стикаються кораблі, падають будинки, на них валяться башти і церкви, частина королівського палацу поглинута морем… Здається, що тріснута земля вивергає полум’я, адже вогонь і дим рвуться з руїн. Шістдесят тисяч чоловік, які хвилину тому були спокійні і безтурботні, гинуть в змиг ока».
Землетруси в Японії…
Виверження вулканів у Бірмі (наприклад, виверження Тамбори було еквівалентне вибухові 200 000 атомних бомб!), лють вулкану Кракатау, землетрус в Сан-Франциско (США), лавини в Альпах, бурі й смерчі, цунамі й урагани, пожежі (Чикаго у 1871 році вигорів до тла від керосинової лампи!), пожежі в метро, загибель літаків, кораблів, Чорнобиль (радіація — смертельна небезпека всього людства), Хіросіма і Нагасакі — перелік можна продовжувати далі й далі. Все це жахливі руйнації, сотні тисяч жертв, що складаються в мільйони, але що вони важать в порівнянні з тією катастрофою, яка чекає людство із Землею, коли гинутиме наше Сонце!
Значною сенсацією стало відкриття над Антарктидою гігантської «озонової дірки». Через неї в атмосферу на земну поверхню проникає згубне для живих організмів ультрафіолетове випромінювання Сонця. Якщо це так — життя на Землі в небезпеці!
Якщо озоновий шар (до речі, дуже тонкий) почне «прориватися» в багатьох місцях, то це згубно позначиться на стані атмосфери, області життя, а виходить, що й людства. Це може бути наслідком певного з’єднання хлору, що руйнує молекули озону, польотів ракет і надзвукових літаків, різних техногенних газів, а також від того, що на Землі знищуються ліси — основні творці атмосфери кисню.