І ряди таких фізиків— протестантів почали стрімко зростати. Це вже вселяє хоч якусь надію, що спільними зусиллями врешті-решт удасться приборкати ядерну загрозу людству.
Серед тих, хто прозрівши, став активним протестантом і Андрій Сахаров — який належить до ста великих росіян (принаймні, так вважають укладачі відповідного рейтингу), — батько водневої бомби. Чи — один з її батьків, вельми дієвий і талановитий. (Про це він сам з гордістю писав: «Я не сумнівався в життєвій важливості створення радянської надзброї (о, як він згодом жалкуватиме про це — В. Ч.), надзброї для нашої країни і для рівноваги сил у всьому світі. Захоплений грандіозністю задачі, я працював з максимальною напругою сил, ставши автором чи співавтором деяких ключових ідей»).
В серпні 1953 року в радянській імперії (Семипалатинський полігон) була підірвана перша у світі воднева бомба. Жахливої руйнівної сили. Та бомба, якою можна легко знищити і назавжди урвати рід людський на планеті Земля! Це по-суті вже був винесений вирок всьому людству — після її застосування на Землі якщо хто і вціліє, то хіба що купка— друга пігмеїв десь у лісах (які— небудь ака, тикітикі, обонго, батва) Габону, Камеруну, Заїру, Руанди чи в тропічній Америці — якщо тільки там уціліють хоч якісь масиви лісів. Сьогодні питання полягає в тому, чи зважиться хто-небудь її застосувати у загальних масштабах? (А втім, безумців біля керма держави, політиків, які заради влади продадуть і матір рідну, у нас завжди вистачало, вистачає і завжди вистачатиме — на жаль, на жаль!) Після першого вибуху водневої зброї Сахарову, як одному з головних творців її, було присуджено звання Героя Соціалістичної праці — добра соціалістична праця! Про таке і в казках мови немає, аби за створення якого-небудь Змія Горинича, Кащея чи ще якого монстра величали героями! Він був вибраний одразу ж дійсним членом Академії наук, отримав Сталінську премію в розмірі 500 тисяч рублів — фантастична на той час сума в СРСР! Крім премії йому дали одну з кращих у Москві квартир, персональну машину, академічну дачу тощо. Дощ нагород на нього прямо таки посипався зливою!
Коли у 1956 році успішно завершилося випробування модифікованої водневої зброї, що її скинули з літака, Сахаров отримав другу зірку Героя Соцпраці і Ленінську премію. А в 1962 році після випробування на Новій Землі надпотужної водневої бомби, йому присвоїли третю Золоту Зірку Героя Соцпраці — небувалий в СРСР дощ нагород линув на цього вченого. Монстри від влади обсипали нагородами монстра від науки. В тодішньому СРСРі тричі Героям Соцпраці воздавали хвалу і шану, як живим богам. Радше, дияволу. Сахаров і опинився в ранзі живого бога, став такою ж легендою — за тодішніми канонами тричі Героям на батьківщині ставили за життя бюсти! А то й пам’ятники.
І раптом в цього монстра від науки щось ворухнулося людське, озвалася совість і відчуття, що він щось не те творить — лихе і страшне! Та й під виглядом «захисту соціалістичної батьківщини від ворожих зазіхань», кремлівські верховоди могли запросто розв’язати третю — і — останню в історії людства — світову бойню. І творець водневої бомби та її модифікованого варіанта схаменувшись, прозрів і почав круто міняти свій курс: наукові інтереси його чи не в один день відходять на другий план, на перший вийшли громадсько— політичні погляди. Він починає задумуватися над проблемами миру та людства і особливо над проблемами ядерної війни, що вже стала реальністю в перспективі, з її жахливими наслідками.
Вчорашній «батько водневої бомби» починає брати активну участь у підготовці міжнародної угоди про заборону ядерних випробувань в трьох середовищах. Він пише праці про війну і мир, про диктатуру, про свободу думки, забруднення довкілля і про ту роль, що її може відіграти в майбутньому наука і науково-технічний прогрес, застерігає, калатаючи у всі дзвони про небезпеку термоядерної зброї і загибель од неї людства. Виступає проти політиків, які перебуваючи біля керма влади і в погоні за ще більшою владою, підштовхують світ до всезагальної катастрофи.
І тоді в СРСР партійне керівництво забило тривогу. Сахарова для початку відсторонили від секретних робіт, але це його не зупинило. Як і профілактичні з ним бесіди та залякування. «Батько водневої бомби» став ідейним вождем правозахисного руху. Його починають викликати в прокуратуру чи на килим до керівництва Академії наук. Умовляють, погрожують, застерігають… Але він не здавався, не позадкував, не відступився від своєї позиції.