— Далі! — поквапив Стірґард.
— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Ґоленбаха.
— Різновид бомби?
— Ні. Наймовірніше, джерело рушійної сили. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.
— Чи безпечно буде взяти це на борт?
— Безпечно. Баланс енергії дорівнює нулю.
Окрім фізиків, ніхто не розумів, що це означає.
— Беремо? — запитав Накамуру командир.
— GOD знає ліпше, — усміхнувся японець. — А ти що скажеш?
Ель Салям, до якого було звернене запитання, на знак згоди кивнув головою. Отож трофей було втягнуто до вакуум-камери на носі й для певності оточено енергопоглиначами. Ледве закінчили цю операцію, як GOD повідомив про інше відкриття. Він помітив об’єкт, значно менший від спійманого, вкритий оболонкою, що поглинала промені радіолокаторів; виявив його GOD завдяки спін-резонансу речовини, з якої був зроблений об’єкт: то була сигара масою якихось п’ять тонн. Орбітери знову полетіли до об’єкта і, розжаривши ізоляційне покриття, здерли його з лискучої металевої сигари. Спроби викликати його реакцію закінчилися нічим: то був труп, у боці якого зяяла випалена дірка. Стан обшивки свідчив про те, що вона з’явилася не дуже давно. І цю здобич також завантажили на корабель.
Отож полювання пройшло легко. Клопоти почалися щойно при обстеженні та розтині здобичі.
Перше судно своєю двадцятитонною тушею нагадувало велетенську черепаху. Його шерехатий панцир був побитий безліччю зіткнень з мікрометеоритами й космічним пилом. Усе це свідчило про чи не столітній вік. Його орбіта виходила своїм афелієм за крайні планети Дзети. Анатомія солідно броньованої черепахи збентежила дослідників. Протокол складався з двох частин. У першій Накамура, Ротмонт та Ель Салям подали схожий опис обстежених приладів об’єкта. У другій думки про призначення цих приладів суттєво розійшлися. Поласар, який також брав участь в обстеженні, засумнівався в припущенні фізиків. Цей протокол має таку ж цінність, казав він, як опис єгипетської піраміди, що виконали пігмеї. Єдність думок у визначенні будівельного матеріалу аж ніяк не пояснює призначення апарата. Цей старий супутник мав особливе джерело енергії. Містив батареї п’єзоелектриків, що заряджалися за допомогою конверторів, з якими фізики досі не стикалися. П’єзоелектрики, спресовані у багатокаскадних лещатах суто механічних підсилювачів тиску, розтягаючись, давали струм порціями, дозованими дросельною системою з фазовою модуляцією, але могли також дати раптовий і повний розряд, якби сенсори броні замикали дросельний клапан. Тоді й увесь струм, оббігаючи двокотушкові бобіни, розірвав магніти. Між акумуляторами й обшивкою були мішки чи кишені, наповнені шлаком. Туди тяглися напівпрозорі дроти із затуманеною дзеркальною серединою, можливо, роз’їджені ерозією світловоди. Накамура припускав, що цей мертвий корабель колись зазнав перегріву, який розтопив у ньому частину підсистем та знищив сенсори. Ротмонт, однак, вважав, що руйнування відбулося без нагрівання — каталітичним шляхом. Так, ніби якісь мікропаразити — ясна річ, неживі — зжували у супутнику мережу зв’язку в його носовій частині, й то дуже давно. Внутрішню поверхню броні вкривали кількома шарами чарунки, трохи подібні до бджолиних стільників, але значно дрібніші. Лише за допомогою хроматографії пощастило виявити в їхньому попелі силікокислоти — кремнієвий еквівалент амінокислот із подвійною водневою сполукою. І саме тут думки вчених остаточно розійшлися. Поласар вважав ці рештки внутрішньою ізоляцією броні, в той час як Кірстінґ — проміжною системою між живою та мертвою тканинами, плодом технобіології невідомого походження і функцій.
Сперечалися довго. Екіпаж «Гермеса» користувався даними, що свідчили про рівень розвитку технології столітньої давності. У загальних рисах, теоретичні основи інженерної науки квінтян давали підстави прирівнювати її до земних знань кінця XX століття. Водночас інтуїція більше, ніж речові докази, підказувала астронавтам, що головний напрям розвитку чужої фізики вже й сто років тому відхиливсь од земного. Не може бути ні синтетичної вірусології, ні технобіотики без попереднього опанування квантової механіки, а та, своєю чергою, ледь розвинувшись, веде до розпаду й синтезу атомних ядер. У цю епоху найкращим джерелом енергії для супутників і зондів, які здійснюють космічні польоти, є атомні мікрореактори. А в цьому супутнику не виявлено жодних слідів радіоактивності. Невже квінтяни, перескочивши через вибухову та ланцюгову ядерну енергетику, відразу досягли наступного етапу — конверсії тяжіння у кванти сильних взаємовпливів? З цим не узгоджувалася наявність п’єзоелектричної батареї на старому супутнику. Гірше було з іншим, молодшим супутником. У ньому виявили батареї мінусової енергії, яка виникає при близькосвітловій швидкості у полях тяжіння великих планет. Пульсуюча система тяги супутника порушилася через те, що в неї, можливо, влучив гігаджоулевий постріл когерентного світла. Радіоактивності в ньому також не виявили. Внутрішні підпори були з мономолекулярного вуглеволокна — неабиякого досягнення інженерної статики. В уцілілому відділенні знайшли за енергетичною камерою розтріскані трубки з надпровідними сполуками, на жаль, обірваними там, де, на думку Поласара, було щось найцікавіше. Що там могло бути? Фізики висловлювали припущення, яких би не наважилися робити за сприятливіших обставин. Можливо, це уламки апарату, що виробляв нестійкі надважкі ядра? Аномалони? Навіщо? Коли б то була автоматична дослідна лабораторія, це мало б сенс. Але чи було судно лабораторією? І чому розплавлений метал нагадував архаїчний іскровий розрядник? А надпровідний ніобієвий сплав виявляв у нерозтрісканих каналах порожнини, випалені ендотермічним каталізом. Так, ніби якісь «еровіруси» були занесені туди струмом чи, радше, надпровідниками. Найдивнішими видавалися невеликі осередки руйнування, виявлені в обох супутниках. Знищення сталося несподівано й миттєво, але до нього не були причетні жодні зовнішні сили. Найчастіше з’єднання дротів були наче пожовані й перегризені. Ротмонт, до котрого звернулися за допомогою як до хіміка, визнав, що це — наслідки діяльності активних багатомолекулярних сполук. Йому пощастило виділити їх досить багато. Вони мали форму асинхронних кришталиків і не втратили селективної агресивності. Одні атакували тільки надпровідники. Ротмонт показав колегам під електронним мікроскопом, як ці неживі паразити вгризаються у нитки надпровідної сполуки ніобію, котрі були їхнім живильним середовищем. Ротмонт не припускав, щоб ці «віроїди», як він їх назвав, виникли всередині супутника самостійно. Вважав, що апаратура була заражена «віроїдами» ще на етапі монтажу. Навіщо? Для експерименту? Але в такому разі не варто було запускати супутники у космічний простір.
Отож напрошувалася думка про саботаж під час будівництва цих приладів. Припущення було, щоправда, надто ризиковане. Якщо так, то тут міг критися якийсь конфлікт. Можливо, це — наслідок зіткнення протилежних інтересів? Щоправда, декому здавалося, що ця концепція відгонить антропоцентричним шовінізмом. Чи не могла це й справді бути хвороба апаратури на молекулярному рівні? Щось на взірець раку? Хімік Ротмонт унеможливлював це для першого, старого супутника-черепахи, якого під час переслідування охрестили нічним метеликом. Що ж до другого, то у Ротмонта не було такої певності. Хоча астронавти й не розуміли призначення обох космічних апаратів, технічний прогрес, який відбувся в період між будівництвом першого й другого супутника, впадав у вічі. Попри це «еровіруси» знайшли собі поживу в обох апаратах. Дійшовши цього висновку, Ротмонт і далі наполягав на своєму. Мікроелектронне обстеження проб, узятих із супутників, відбулося швидко, бо цим зайнявся аналізатор під контролем GODa. Якби не таке прискорення, для цієї некрогістології не вистачило б і року. Результати засвідчили: певні елементи обох супутників набули своєрідного імунітету на каталітичне руйнування, подібно до живих організмів та мікробів. В уяві астронавтів уже повставала картина мікромілітарної війни — без солдатів, гармат, бомб; війни, в якій особливо точною таємною зброєю є псевдокристалічні квазіферменти. Та, як це трапляється при наполегливих дослідженнях, замість того щоби спрощуватися, проблема дедалі більше ускладнювалася.