1. Історія філософії України. Хрестоматія. - К.: Либідь, 1993. - 560 с.
2. Потебня А. А. Слово и миф. - М.: Правда, 1989. -623с.
3. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3-х т. - К., 1979-1981.
4. Сковорода Г. Сочинения в двух томах. — М.: Мысль, 1973.
5. Сковорода Г. Твори. У 2-х т. - К.: АТ “Обереги”, 1994.
6. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. Ч. 1,2. — К.: Основи, 1995.
7. Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму). — К.: Наукова думка, 1952. -604 с.
8. Юркевич П. Д. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - 670 с.
Навчальна
1. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. - К.: Наукова думка, 1996. -286 с.
2. Розвиток філософської думки в Україні. Текст лекцій. Ч. 1,2. -Львів, 1991, 1992.
Додаткова
1. Ушкалов Л. В., Марченко О.М. Нариси з філософії Григорія Сковороди. Х.: Основа, 1993. - 152 с.
2. Ушкалов Л. В. Світ українського барокко. - Х.: Око, 1994. -112 с.
3. Ушкалов Л. В. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. - Х.: Акта, 2001. -220 с.
4. Феномен радянської філософії // Філософська думка. - 2009. - №3. - С. 5-139.
5. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Вид-во “Орій” при УКСП “Кобза”, 1992. - 230 с.
6. Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. / Під заг. ред. В. Лісового. - Тт. 1-4. - К.: Смолоскип, 2005.
11. РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ
Одразу доречно зауважити, що ми не будемо тут торкатися суперечливих питань генезису російської філософії, тим більше що здавна, навіть серед російських фахівців, не було одностайності стосовно її початку. Відомо, що у радянські часи історію російської філософської думки починали вести від Київської Русі, вважаючи останню колискою трьох братніх народів. Досі у підручниках для вищих навчальних закладів Росії історія російської філософії загалом так і подається.
Однак багато хто з російських дослідників відносили започаткування філософії в Росії до XVIII, а то навіть і до XIX століття. Це стосується Я. Н. Колубовського (1863-?), який поступове народження російської філософії датував XVIII ст. О. І. Введенський (1865-1925) більш точно пов’язував її виникнення з відкриттям у 1755 р. Московського університету. О. Ф. Лосєв (1893-1988) також вважав, що у Росії філософські інтереси просинаються у XVIII ст. Е. Л. Радлов (1854-1928) додавав, що до XVIII ст. потреба у філософії в Росії була незначною і тільки десь у XVII ст. започатковуються більш- менш систематичні заняття нею у школах Києва та Москви. Найбільш категоричним виявився Г. Г. Шпет (1878-1940), який усій духовній історії Росії, аж до середини XIX ст., приписував філософське невігластво. М. О. Лоський (1870-1960) у своїй “Історії російської філософії” починає її розгляд також з XVIII - першої половини XIX ст.
Всі ці позиції слід оцінювати критично, бо форми існування національних філософій можуть бути різними, та й по-різному той чи інший дослідник філософської думки розуміє суть філософії. Ми звертаємось тут до російської філософії обраного нами періоду тому, що український і російський народи розвивались поруч у одній державі, і багато хто з їх представників навчався або працював в українських чи російських містах, примножуючи духовні скарби двох народів.
11.1. Словянофіли і західники. П. Я. Чаадаев
40-ві роки XIX ст. у Росії були позначені гострою полемікою між слов’янофілами й західниками по великому колу питань, включно із філософії. Власне як духовні течії вони почали формуватись ще в 30-ті роки, а полеміка 40-х років тільки засвідчила їх зрілість. На поверхні суть розбіжностей стосувалась питань взаємовідносин Росії і Європи, за якими стояли більш глибинні проблеми історичної долі Росії і актуальні питання російського життя. Ті, хто підкреслював самобутність Росії і був проти механічного перенесення філософських і політичних ідей на вітчизняний ґрунт, складали табір слов’янофілів. На їх думку Європа з часів Риму пішла хибним шляхом. Ті ж, хто вважав, що західноєвропейська культура є більш передовою, більш розвинутою, і Росія повинна засвоювати її здобутки, названі були західниками. Розглянемо деяких представників обох течій у аспекті їх філософських позицій.
Кіреєвський Іван Васильович (1806-1856). Як прийнято було у ті часи у дворян, Кіреєвський побував у молоді роки за кордоном, зокрема у Німеччині слухав лекції Шеллінга, Шлейєрмахера, бачив Гегеля і відвідував лекції його учнів у Берліні. Повернувшись до Росії, започаткував видання журналу „Європеєць”, який був закритий на другому номері після публікації його статті „Девятнадцатый век”. Опублікував у інших виданнях ще такі статті як „О характере просвещения Европы и его отношении к просвещению России”, „О необходимости и возможности новых начал для философии”, в останні роки життя працював над „Курсом філософії”.