Сам термін “санкх’я” є багатозначним (“число”, “кількість”, “аналіз”, “роздум”) і школа, мабуть, названа так через увагу до кількісного аналізу, до важливості числової символіки, а може й через властивий її представникам раціоналізм. Це досить раціоналістичне вчення, що прагне, спираючись на Веди, дати систему знань про світ в цілому, про причину та походження речей, їх метаморфози. Вихідна теза полягає у визнанні існування першооснови світу - пракриті, що частіше перекладається як “природа”, хоч за деякими іншими дослідженнями термін краще було б передавати словом “матерія”. Пракриті має два види: в’якта (виявлена) і а-в’якта (невиявлена). Ці поняття запозичені з Упанішад, але мають інше значення: в’якта - сукупність конкретних речей як модифікацій якоїсь первинної матеріальної цілісності (а-в’якта).
Крім пракриті санкх’я визнає також існування іншого незалежного начала - пуруші. Пуруша - деякий світовий дух, “чиста свідомість” (початкові значення слова “пуруша” - чоловік, мужчина; герой; душа). Ішваракрішна говорить про необхідність з’єднання пракриті й пуруші для того, щоб пуруша її (тобто пракриті) побачив, а їй було б кому демонструвати свою творчу силу. Союз пуруші й пракриті пояснюють прикладом поєднання здатностей кульгавого й сліпого: пракриті виступає у образі сліпого, але здатна до руху, а пуруша має зір, та нездатен до руху.
Водночас Ішваракрішна підкреслював, що пуруша тільки пасивний спостерігач матеріальних процесів, котрі викликає дія пракриті. Імпульс до руху й саморозвитку вона містить у собі і тому відкидається ідея бога-творця.
Перетворення невиявленої пракриті на сукупність речей і істот відбулося завдяки трьом гунам (якостям), поєднання яких спрямовує рух і розвиток всесвіту. Цими гунами є раджас (прагнення, пристрасть), тамас (пітьма), саттва (сутність, істина, ясність). Пракриті уподібнювалась мотузці, линві, сплетеній з трьох прядок (гун). Кожна зрима річ обов’язково має три гуни одночасно, але співвідношення їх мінливе. У одних речах переважає саттва і вони тяжіють до краси, істини і мудрості; у інших переважає тамас і це надає речам пасивність, обмеженість; раджас - винуватець активного, енергійного в речах.
Концепція еволюції містить також уявлення про 24 таттви (елементи, або сутності), що системно упорядковані. З а-в’якти спочатку виникає махат, який щось посереднє між в’якта і а-в’якта і який називається також буддхі (свідомість). Махат (він же буддхі) породжує ахамкару (принцип індивідуалізації), через якого пракриті породжує живих істот. Буддхі і ахамкара дають початок органам сприйняття й дії людини та п’яти речовим елементам (бхута), з яких утворено зовнішній світ. Речових (грубих) елементів, які йменуються махабхутані, налічувалося п’ять (ефір, вогонь, повітря, вода, земля) і складені вони з танматр (тонких сутностей), утворених у свою чергу з ахамкари. До таттв відносились також п’ять чуттів і п’ять органів дії (голос, руки, ноги, органи виділення й розмножування. До 10-ти “чуттів і дій” людини додавався 11-й - манас (розум), який призначений для синтезу даних органів чуття. Отже, пракриті, махат, ахамкара, одинадцять проявів людини, п’ять махабхутані і п’ять танматр складали у сукупності 24 таттви (сутності). Санкх’ю 24-х елементів відрізняють від санкх’ї 25 елементів (додається ще й пуруша). Санкх’ю 26-ти елементів іноді називають йогою, яка додавала до попередньої кількості ще й бога.
Важливе місце у положеннях санкх’ї про становлення й подальшу зміну світу займала теорія причинності під назвою сат-кар’я-вада (учення про присутність наслідку у причині, що його породжує). Школа вважала, що якби наслідок не був присутній у причині, то він би виникав з ніщо. Однак кожна дія породжується тільки певною першоосновою (сир робиться з молока, тканина з пряжі) і кожна річ зберігає зв’язок зі своєю причиною (глечик за вагою дорівнює витраченій на його виготовлення глині). Щоб пояснити чому наслідки одразу не виявляються, коли вони вже закладені у причині, санкх’я стверджувала, що наслідки присутні у причині потенційно, у прихованій формі, і для їхньої реалізації потребується комплекс конкретних умов.
Що стосується гносеологічних питань, то санкх’я вважала, що знання про зовнішні речі людина отримує шляхом трьох етапів. Перший етап - безпосереднє сприйняття через органи чуття. На другому етапі манас обробляє первинні образні дані і передає цей матеріал буддхі, який є головним знаряддям досягнення справжнього знання. Третім джерелом пізнання вважалось авторитетне свідоцтво Вед.