Наведені приклади показують, що багато видатних мислителів відстоювали взаємозв'язок моралі й права як форм репрезентування соціального порядку. Коли тут ідеться про співвідношення морального і правового порядку, ми теж припускаємо наявність такого зв'язку. Зрештою в будь-якій правовій системі можна знайти опорну для неї моральну підставу, яка може бути у будь-який час актуалізованою, проблематизованою і може активно обговорюватися в переломні періоди розвитку суспільства і в періоди кризи. У такі часи моральні підвалини політико-правового режиму просто оголюються. Зв'язок моралі і права вбачається й у тому, що будь-яка правова норма має більший авторитет, якщо отримує підтримку в моральній свідомості більшості людей і відповідає сформованому ладу повсякденного народного життя, що називається звичаєм.
Але якщо ми наполягаємо на наявності тісного зв'язку і взаємопроникненні права і моралі, то чи є сенс розводити поняття правового і морального порядку і чи не краще говорити про єдиний морально-правовий порядок? Здається, що такий сенс є і він передбачається або навіть проговорюється в сучасній практичній філософії. Коли ми прагнемо автономізувати правовий або моральний порядок, то спираємося на показаний багатьма авторами принцип автономності права і моралі. Поняття морального порядку переважно характеризує взаємодії людей у сфері приватного життя, у сфері життєвого світу, світу повсякденності. Неможливо навіть уявити собі масштаби спустошливих для соціуму наслідків, якби коли-небудь комусь вдалося накинути правове покривало на увесь простір нашого життя. Тотальна правова регламентація при режимі всюдисущого контролю і невідворотного покарання зробила б соціальне життя нестерпним. Місце правової регуляції - суспільна сфера, «дальнє» від повсякденності перехрестя інтересів індивідів як суб’єктів соціально значимої діяльності. Але тут варто взяти до уваги, що при нерозвиненому праві і відсутності традиції шанування права має місце перенесення у суспільну сферу навичок спілкування, що склалися в приватній сфері. Чи не в цьому одна з причин труднощів у справі правового впливу на корупцію в деяких суспільствах?
Розподіляючи моральний і правовий порядок за переважаючими сферами, можна підкреслити і їхнє розходження у механізмі складання. Перший формується стихійно, але правила (принципи) моралі, хоча і не можна, як справедливо помічає згаданий уже нами Ф. Хайек, навмисно сконструювати і впровадити, проте їх можна відкрити, сформулювати спеціалізованою мовою і тим самим дати людям моральну освіту, що, безсумнівно, зміцнить моральний порядок. Правовий порядок на базі позитивного права, як відомо, формується при активному впливі свідомого начала.
Поділ морального і правового порядку є присутнім у філософських дискусіях з приводу пріоритету моралі або права в питанні про принципи, на яких повинно бути улаштоване суспільне життя. Сучасний лібералізм, наприклад, указує на пріоритет права перед благом (Д. Ролз). Заперечуючи цій позиції, американський політичний філософ Майкл Сендел (1953 р. н.) говорить про те, що будь-який політичний лад є ціннісно навантаженим. Але чиї це цінності? Не існує ніякої привілейованої точки зору, ніякого трансцендентального суб’єкта, спроможного зайняти позицію поза суспільством і поза досвідом. Тому: чиї уявлення про право ми покладемо в основу принципів улаштування суспільства? Критики лібералізму схильні вважати, що демократичне товариство повинно мати деякі загальноприйняті визначення доброчесного життя, як вважає, напр., канадський філософ Чарлз Тейлор (1931 р. н.).
Напрямок дискусії схиляє до висновку, що, коли виходити з взаємозв’язку моралі і права, але будувати теорію організації суспільного життя на приматі моралі, то ми будемо мати скоріше моральний порядок, що одержав правове оформлення, а в зворотному випадку будемо мати справу з чистим правовим порядком, прикрашеним моральними міркуваннями. Можливо правильний підхід до оцінки співвідношення правових і моральних начал лежить, як завжди буває у випадку двох крайнощів, посередині.
1. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 592 с.
2. Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии. - М.: Ad Marginem, 1999. - 431 c.