3. Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу. - К.: Альтерпрес, 2003. - 264 с.
4. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. - К.: Основи, 2000.
5. Ідея справедливості на схилі XX століття. Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1999.
6. Кельзен Г. Чисте Правознавство: З додатком: Проблема справедливості. - К.: Юніверс, 2004. - 496 с.
7. Кистяковский Б. А. Философия и социология права. - СПб.: РХГИ, 1998. - 800 с.
8. Кистяковский Б. А. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) // Вехи. Из глубины. - М.: Правда, 1991. - С. 122-149.
9. Нерсесянц В. С. Философия права: Учебник для вузов. - М.: Норма, 2005. - 656 с.
10. Оноре Т. Про право. Короткий вступ. - К.: Сфера, 1997. - 124 с.
11. Познер Р. Проблеми юриспруденції. - Харків: Акта, 2004. - 488 с.
12. Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000. - 342 с.
13. Радбрух Г. Философия права. - М.: Международные отношения, 2004. - 240 с.
14. Рикёр П. Справедливое. - М.: Гнозис, Логос, 2005. - 304 с.
15. Ролз Дж. Теорія справедливості. — К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. - 822 с.
16. Синха С. П. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М.: Издательский центр "Академия", 1996. - 284 с.
17. Філософія права. Навчальний посібник. / О. О. Бандура, С. А. Бублик, М. Л. Заінчковський та ін.; за загальною ред. М. В. Костецького, Б. Ф.Чміля. - К., 2000.
18. Філософія права. Навчальний посібник. / За ред. О. Г. Данільяна. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 270 с.
19. Фуко М. Истина и правовые установления // Фуко М. Интеллектуалы и власть. Избранные политические статьи, выступления и интервью. Часть 2. - М.: Праксис, 2005. - С. 40-177.
20. Фуллер Л. Анатомія права. - К.: Сфера, 1999. - 144 с.
21. Фуллер Л. Мораль права. - К.: Сфера, 1999. - 232 с.
22. Хайек Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. Т. 1. Правила та порядок. - К.: Сфера, 1999. - 196 с. Т. 2. Міраж соціальної справедливості. - К.: Сфера, 1999. - 200 с. Т. 3. Політичний устрій вільного народу. - К.: Сфера, 2000. - 252 с.
23. Харт Х. Л. А. Концепція права. - К.: Сфера, 1998. - 231 с.
24. Хёффе О. Справедливость: Философское введение. - М.: Праксис, 2007. - 192 с.
25. Хёффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. - М., 1994.
26. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник. - К.: Тандем, 2000. - 300 с.
27. Шкода В. В. Вступ до правової філософії. - Харків, 1997.
28. Штраус Л. Естественное право и история. - М.: Водолей Publishers, 2007. - 312 с.
7. ЛЮДИНА
7.1. Особливості філософського підходу до проблеми людини
Раніш наведені міркування про суспільство і його історію не можуть вплинути на нас так, аби ми забули, що всі структури й сфери суспільства існують доти, доки існують люди. Живі, діючі людські істоти є творцями складних соціальних інституцій, всіх історичних реалій. Без наявності людей ні про що говорити, бо нема ні суспільства, ні історії. Врешті-решт кожний розуміє досить банальну істину: поглянувши навкруги, ми бачимо, що нас оточують люди, а не структури; люди для нас видаються безперечно більшою реальністю, ніж абстрактні розумові конструкції щодо устрою суспільства, якими б вони не були вірогідними. Безпосередньо ми реагуємо на дії і вчинки живих індивідів, а не на якісь узагальнені в теоретичних конструкціях обставини. Навколишній соціальний світ з самого початку з’являється перед кожним з нас як світ людей. І рано чи пізно постає вже перед малою дитиною просте, і водночас неймовірно складне питання: що таке людина, хто такі люди? Про складність цього питання може свідчити твір французького письменника Веркора (псевдонім Жана Брюллера, 1902- 1991) «Люди чи тварини?», написаний понад півстоліття тому. У ньому йдеться про вигадану ситуацію, коли комісія Британського парламенту вирішувала задачу визначення поняття людини у зв’язку зі смертю істоти, що нагадувала людину. Якщо ця істота («тропі») людина, то винні в її смерті несуть кримінальну відповідальність за це, якщо ж вона - тварина, то провинність може бути на рівні морального осуду, чи то адміністративного засудження, як у разі завдання шкоди природі. Парламентська комісія виробила визначення людини, яке складалось із трьох статей:
«Стаття I. Людину відрізняє від тварини наявність релігійного духу.
Стаття II. Основними ознаками релігійного духу є (у спадному порядку): Віра в Бога, Наука, Мистецтво в усіх його проявах; різні релігії, філософські школи в усіх їх проявах; фетишизм, тотеми і табу, магія, чаклунство в усіх його проявах; ритуальне людоїдство в його проявах.