Смисл життя - змістовна наповненість життя, розуміння людиною свого призначення в світі, цільова спрямованість, ціннісна орієнтованість, те, заради чого їй варто проживати власне життя.
Соліпсизм (від лат. solus - тільки один + іpse - сам) - філософська позиція, що за єдину реальність визнає тільки мислячого суб’єкта.
Софізм (грець. σόφισμα - хитрість, виверт) - помилковий умовивід, складений так, що на перший погляд видається правильним. У давньогрецькій філософії софізми використовувались для отримання перемоги у дискусіях за будь-яку ціну.
Софісти - ті давньогрецькі філософи («вчителі мудрості»), які вважали знання відносним, заперечували об’єктивність істини, використовували софізми.
Соціальна норма - форма презентації суспільних відносин на рівні поведінки людей.
Соціальна реальність - сукупна діяльність людей та її прямий і побічний загальний результат.
Соціальна філософія - частина філософського знання, яка спеціально і з найбільш загальних позицій досліджує якісну своєрідність суспільства, структуру та взаємозв'язок різних компонентів суспільного цілого.
Соціальне - (від лат. socius - загальний, спільний; той, що знаходиться в союзі) сумісне, спільне, сукупне, яке передбачає також зазначення видів сукупності з точки зору суб'єктів спільної діяльності, типів взаємодії, результатів діяльності, відображення вказаної сукупності в свідомості людей.
Соціальний порядок - усталені типи узгоджених взаємодій людей, урегульованих стихійно сформованими або свідомо встановленими правилами.
Спостереження - цілеспрямоване сприйняття об'єкта наукового дослідження, що здійснюється безпосередньо або за допомогою приладів.
Стоїцизм - філософська школи доби еллінізму, засновник Зенон (333-262 р. до н. е.).
Структура - (з лат. structura - споруда; улаштованість, порядок) сукупність усталених зв'язків об'єкта, що забезпечують його оформленість як даного, тотожного собі.
Субстанція - у широкому значенні означає самодостатню кінцеву основу (сутність, підставу, причину) існуючого. У менш широкому це поняття стосується субстратної основи, носія фундаментальних властивостей сущого певного роду.
Суспільні відносини - спосіб сукупного взаємозалежного буття певних груп людей, сутність якого (цього способу) зводиться до наявності для них реальної можливості вступити з необхідністю у актуальний взаємозв'язок через діяльність та її продукти.
Суспільство - системна єдність соціальних результатів діяльності людей.
Теодицея (лат. theodicea - виправдання Бога, від грець. θεός, «бог» + грець. δίκη, «справедливість») - релігійно-філософська доктрина, що виправдовує благість Бога, не дивлячись на наявність у світі зла.
Теорія (від грець. θεωρρία - споглядання) - це достовірне, істинне знання, що існує як певна система логічно пов'язаних висловлювань щодо суттєвих зв'язків тих чи інших сторін дійсності.
Традиція - механізм відтворення соціальних інститутів і норм, при якому їх підтримка узаконюється одним фактом існування в минулому.
Трансцендентальний - у кантівській філософії цей термін вживається у значенні характеристики умов можливого досвіду, завдяки яким (умовам) відбувається перехід до знань (від лат. transcendo - здійснювати перехід).
Трансцендентний - у кантівській філософії цей термін стосується судження про такий предмет, який ніколи не зустрічається і не може зустрітися у людському досвіді, напр., Бог, світ в цілому тощо.
Універсалії - загальні поняття, загальні ідеї. Природа універсалій стала предметом тривалих дискусій у середньовічній філософії.
Факт - подія, явище, процес, що потрапили до сфери наукового пізнання і зафіксовані шляхом спостереження або експерименту.
Філософія - заснований на критичній силі індивідуального розуму системний роздум про навколишній світ та людину.
Філософія історії - галузь філософського знання стосовно смислу історії, сутності та логіки історичного процесу, його спрямованості, суб’єктів та рушійних сил історії.
Цивілізація - сторона культури, увесь предметний світ, що створений людьми (артефакти), як носіями знань, умінь та навичок, котрі дають змогу пристосовувати зовнішні явища й процеси для задоволення матеріальних потреб.
Цінність - поняття, яке вживається: а) для відзначення у чому-небудь наявності відповідної якості; цей смисл відчувається при характеристиці предметів і явищ як таких, що «мають цінність», «є цінними»; б) для позначення тих складових духовності, які відображують специфічне ставлення людей до природних, соціальних та духовних явищ з точки зору їх значимості.