Англійський мислитель Томас Мор (1478-1535) у 1516 р. опублікував книгу під назвою “Золота книга, настільки ж корисна, як і кумедна, про найкращий устрій держави та про новий острів Утопія”. У цій книзі він проводить гуманістичну ідею, що людина повинна жити згідно з природою, підкреслював роль науки й мистецтва, сповідував релігійну толерантність, засуджував паразитизм. Причину всіх народних нещасть Мор вбачав в існуванні приватної власності, в ній же коріниться моральна недосконалість суспільства. На відміну від переконаності Макіавеллі у незмінно злій природі людини, він вважає, що добра у своїх підвалинах людська природа відновиться з новим державним устроєм, за якого в суспільстві не буде приватної власності.
У книзі Мора докладно описується розпорядок життя утопійців аж до змісту молитов, які читають острів’яни на чолі зі священником. На острові немає сіл для постійного мешкання, все населення розміщене у 54 містах. На село для виконання господарських робіт по черзі переселяються сім'ями з міст.
У містах розвинуто ремесло для забезпечення тільки власних потреб та для безгрошового обміну. Робочий день у них складає всього шість годин, сплять протягом восьми годин, а решту часу люди проводять у різних формах дозвілля. Припускає Мор для утопійців і рабство. Рабами у них стають власні громадяни, які вчинили ганебне діяння або засуджені в інших народів до страти за злочин. Цих останніх утопійці отримують задарма або за дешеву ціну і поводяться з ним досить суворо.
Ще один італійський філософ Томмазо Кампанелла (15681639) свої соціально-політичні й утопічні ідеї виклав у творі “Місто Сонця”. Місто, про яке йдеться, створили люди, що втекли з Індії й вирішили общиною вести філософський спосіб життя, створили державу, яка влаштована не Богом, а людським розумом. У цьому місті-державі немає приватної власності, панує спільна й організована праця, яка припускає розподіл на розумову й фізичну. Робочий день триває лише чотири години. Там немає бідних і багатих, люди живуть так, що “не вони слугують речам, а навпаки речі слугують їм”. На відміну від платонівських ідеалів, у місті-державі Кампанелли є соціальна однорідність. Життя організоване у відповідності з людською природою, і цілісність, що притаманна всій природі, реалізована й у суспільному житті. Управління побудоване так: головним є метафізик (Сонце), що уособлює синтез усіх знань і тому може бути названий універсальною людиною; у метафізика є три помічника, які реалізують три основні принципи буття - Могутність, Мудрість, Любов; усього сорок начальників. У місті Сонця не існують родинні зв’язки, немає індивідуальної сім’ї. Законодавство просте й ясне, засноване на євангельських заповітах: “Чого не бажаєте собі, не робіть і іншим”.
Першоджерела
1. Бруно Д. Диалоги. - М.: Госполитиздат, 1949. - 551 с.
2. Валла Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М.: Наука, 1989. - 475 с.
3. Кампанелла Т. Город солнца. // Утопический роман XVI-XVII веков. - М.: «Художественная литература, 1971. С. 140-190.
4. Кузанский Н. Сочинения в 2-х томах. М.: Наука, 1980.
5. Кузанский Н. О мире веры // Вопросы философии, 1992. №5.
6. Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець. К., 2001. - 492 с.
7. Монтень М. Опыты. В 3-х книгах. - М.: Голос, 1992.
8. Петрарка Ф. Канцоньере. Моя тайна. Книга писем о делах повседневных. Старческие письма. - М.: РОСАД, 1997. - 736 с.
9. Роттердамський Е. Похвала глупоті. Домашні бесіди. - К.: Основи, 2001. - 320 с.
10. Роттердамский Э. Философские произведения. - М.: Наука, 1986. - 703 с.
11. Сочинения итальянских гуманистов епохи Возрождения (XV век). - М.: Изд-во МГУ, 1985.- 381 с.
Навчальна
1. Горфункель А. Х. Философия епохи Возрождения. - М.: Высшая школа, 1980. - 371 с.
2. Рассел Б. Історія західної філософії. - К.: Основи, 2001. - 760 с.
3. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Том 2. Средневековье (Часть 4). - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1995. - С. 212 -322.
Додаткова
1. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мишления. - М.: Наука, 1978. - 199 с.
2. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. - М.: Наука, 1989. - 272 с.
3. Бёрлин И. Оригинальность Макиавелли // Человек, 2001, №№3-5.