Додатково до цього треба визнати, що сама наявність міфології та релігії є попередньою основою народження філософії, бо звідти перші філософи запозичували світоглядні питання, образи та слова для створення філософських понять. Дослідники, які професійно займаються проблемою генезису філософії, детально вивчають цей процес, виявляють у ньому фази передфілософії і власне філософії. Перша фаза характеризується поступовим виходом індивідуального суб’єкта з первісної розчиненості його у сукупній родовій свідомості. Розпад родоплемінного ладу розірвав початкову світоглядну цілісність, а, оскільки була розірвана соціально-економічна єдність первісної общини, то утворити нову світоглядну цілісність колективна свідомість уже не могла. На місце колективних пошуків висувається світоглядна діяльність окремої людини (мудреця, філософа). Ця криза зачіпає одночасно й релігію. Втрачається довіра до старих богів, іде пошук нової основи вірувань, перехід від політеїзму до монотеїзму. У творця нової релігії як і у мудреця (провісника філософії) часто схожа доля. Вони спочатку гостро переживають власну світоглядну кризу, у якій відбивається і суспільна криза. Кризовий етап може супроводжуватись тимчасовим відходом від людей, за яким слідує творчий вихід з кризи і повернення до людей з наміром нести їм слово істини. Філософ з’являється у вигляді світоглядного центру нового типу. Без опори на традиції, а часто й супроти них, без особистого владного авторитету, а тільки силою раціонального доказу пропонує мудрець нову програму упорядкування суспільного життя, прагне обґрунтувати єдність, посилаючись на єдиний порядок космосу, на співпадання макро- і мікрокосмосу. Філософ переконаний у наявності й доступності для пізнання єдиних законів, яким підкорюються ритми космосу, включно з окремою людиною. Мудрець відшукує й сповіщає людям єдині, загальні закони устрою макро- і мікрокосмосу, апелюючи до розуму співгромадян. Врешті- решт можна сказати, що філософія з’являється разом з появою нового типу суб’єкта - мудреця як окремої особи.
Хтось може зауважити, що період давніх соціально- культурних криз, розклад первіснообщинного ладу та утворення перших в історії держав далеко не супроводжувалось автоматичним виникненням філософії з сьогодні назавтра, часова дистанція між ними була досить велика. На це можна відповісти так. Сама вказана криза і становлення держав були також розтягнутими у часі, а ідеологічні обрамлення соціальних змін довго складалися шляхом пристосування старих форм до нових зрушень, тобто пошук адекватних світоглядних схем затягувався довше, ніж відбувалися зміни. До того ж одні народи з ряду історичних причин випереджали інші у творенні філософії. Так, Стародавній Єгипет був однією з найдавніших держав світу, однак у ньому філософія як система так і не склалася, а в античній Греції, значно молодшій, через інші історичні обставини філософія склалась, використавши надбання єгипетської мудрості й ученості.
Важливою умовою започаткування філософії був винахід алфавіту та лінійного письма, розвиток традиції писемної мови, поширення навичок письмового висловлювання. На цьому підґрунті складається й розвивається художня література (запис епосу, поезія), яка служила постійною скарбницею метафор для первісного формування філософського категорійного ряду. Письмо сприяло утримуванню думки, транспортуванню її у просторі і часі, а труднощі з виготовленням якісного матеріалу для запису розвивали здатність до лапідарності висловів, шліфували змістовну ємність фрази мудреця.
Виникає філософія майже синхронно на стародавньому Сході й на Заході. Незважаючи на схожість у витоках (попередня поляризація суспільства, рух думки через протиставлення Хаосу й Космосу, добра і зла, єдиного й множинного) традиції філософування у цих протилежних частинах Землі досить відрізняються, що дає привід говорити про існування певних типів філософії. На Сході предметом особливої уваги було утвердження єдності людини і природи, переважала морально-політична орієнтація філософських творів. Східний мудрець - це перш за все вчитель, тому особливе значення надається стилю його життя. Поведінка вчителя - взірець для наслідування. Мова, якою він користується, - то мова притч, вживані ним поняття довго зберігають характер міфологем.