Досвід Локк розуміє насамперед як дію предметів, що оточують нас, на наші органи чуття. Життєвий досвід, що заповнює чистий лист, Локк назвав „зовнішнім досвідом” (sensation). Він стосується тільки самих дій предметів на нас. Однак є ще й внутрішній, духовний досвід людини, який стосується мислення. Локк не відокремлює цей досвід від попереднього і називає його внутрішнім почуттям, або розумом (рефлексією). Ці два види досвіду пояснюють походження і функціонування всіх людських знань (про властивості зовнішнього світі і властивості своєї душі - радість, печаль, гордість і т. п.). Розум визначався Локком як процес, у якому з простих ідей і з зовнішнього та внутрішнього досвіду виникають нові ідеї, котрі не можуть з’явитись безпосередньо на основі почуття і рефлексії. Це, напр., такі складні ідеї як простір, час, субстанція.
Заперечуючи природжені ідеї, Локк визнавав певні здібності, нахили до тієї чи іншої діяльності. Без такої істотної поправки Локка мабуть ніколи не вважали б одним із видатних теоретиків педагогіки.
Значне місце у творчості Локка займає теорія первинних і вторинних якостей. І ті, й інші виникають на базі зовнішнього досвіду. Первинні якості (просторові властивості, маса, рух) є результат дії предметів на органи чуття. Вони - об’єктивні. Вторинні, що багато в чім визначаються специфікою наших органів чуття (смак, колір, запах), існують, так би мовити, лише для нашої свідомості.
У розумінні соціального і державного життя Локк теж використовує поняття природного і громадянського стану. Людей у природному стані він показує як вільних, рівних, незалежних. На відміну від Гоббса, Локк енергійно розвиває тему власності і праці як атрибутів природної людини, підкреслює значення приватної власності вже у природному стані. Походження держави теж вбачає у суспільному договорі. Свобода, яка властива людям у природному стані, і власність, що невід’ємна від людської особи, повинні зберігатись і в умовах громадянського стану. По суті для цього він і виникає. При цьому краща влада - конституційна монархія. Локк обстоював ідею розділення влади: законодавча - влада парламенту, виконавча - влада суду та армії, федеративна (вона опікується відносинами з іншими країнами) - влада короля та його міністрів. Фактично це є концепція конституційної монархії. Як ідеолог класового компромісу, Локк став одним з фундаторів лібералізму в Англії.
7.4. Метафізика та раціоналістична гносеологія Б. Спінози і Г. Лейбніца
Якщо від Ф.Бекона у добу Нового часу розвивався емпіризм, найбільш поширений у Англії, то на континенті від Р. Декарта ішов розвиток раціоналізму. До найбільш видатних мислителів цього напрямку належать Спіноза і Лейбніц.
Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) народився у Амстердамі в родині єврейського купця. Протягом декількох років навчався в релігійному училищі при єврейській общині (синагозі), та його батько звідти забрав для допомоги у справах торгівлі. Але Спінозу більше приваблювала наука та філософія. Допитливий розум і критичне ставлення до Біблії призвели до розриву з общиною, а у 1656 році сталось прилюдне „велике відлучення” його від общини. Після цього Спіноза покинув Амстердам, мешкав декілька років на селі, засвоїв шліфування лінз, щоб здобути засоби до існування. У 1669 р. переїхав до Гааги. Через рік анонімно видав „Богословсько-політичний трактат”, однак авторство було викрите і почалось переслідування Спінози як ворога релігії і атеїста. У 1675 р. він закінчив роботу над своїм головним твором „Етика”, який так і не зміг за життя опублікувати. Помер Спіноза 21 лютого 1677 р. У грудні того ж року друзі видали його „Посмертні твори”, які були одразу ж заборонені. Пройшло близько 150 років до часу наступного видання. Зупинимось тут на двох творах Спінози - „Етика” і „Політичний трактат”.